-
Анастасія Іщенко
кореспондентка відділу "Фінанси"
Як відбувається релокація цілих заводів з України до Європи? Скільки на це витрачається ресурсів? Куди найчастіше перевозять заводи? Чи багато бізнесів повертаються назад до України? За який час можна розібрати Кримський міст? Чому осередком промисловості може стати західна частина України? Про все це та багато іншого в інтерв’ю Delo.ua розповів власник такелажної компанії “Шеф-Монтаж” Віталій Андрощук
– Почнемо з самого початку. Такелажні роботи, релокація підприємств – це складний бізнес. Як ви до цього прийшли й чому відкрили саме такий бізнес?
Погоджуюся, що такелажні роботи, релокація підприємств – це досить не простий бізнес. Я сам з Рівного, у 17 років вступив до КПІ та переїхав до Києва. 2013 рік, ми студенти першого курсу, нам потрібен підробіток. Тому працювати по оголошеннях, знайшли компанію, яка займалася в той час цими ж напрямками, тобто, такелажними роботами, релокацією станків, монтажем обладнання і т.д.
Директор тієї компанії з першого дня побачив, що в мене є великий потенціал, і досить швидко – за перших пів року – я став вже бригадиром в тій компанії. Протягом 5 років, поки я вчився в КПІ, я там працював й розвивав цей бізнес. За цей час у мене було кілька бізнесів: мережа пральних, копіцентр, атракціони, пейнтбольні клуби. Все це приносило гроші, але не приносило емоцій і я досить швидко вигорав, тому що мені було не цікаво. Врешті-решт я прийняв рішення, що хочу займатися такелажними роботами, мені це подобається і відгукується. Я з дитинства дивився американські програми про мегаперевозки, про інженерію, про великі будівництва, і т.д.
Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua
У тій компанії, де я працював, я вже досягнув стелі у розвитку й не бачив перспектив, тому вирішив відкривати свою власну компанію у 2018 році. Забігаючи наперед, після того, як я відкрив компанію, буквально за пів року ми досягли більших результатів, ніж в тій компанії за шість років.
– І ви одразу почали займатися саме такелажними роботами й перевезенням бізнесів, чи масштабувалися вже з часом?
Ключову роль зіграли перші клієнти з минулої роботи. Та компанія з якої я пішов невдовзі закрилася, і до мене звернулися наші клієнти, які дали великий буст для розвитку в цілому. Це були відразу релокації заводів, у 2016 році ми мали перший проєкт, нас попросили оперативно вивезти підприємство ГТВ (гумовотехнічних виробів, – ред.) з Лисичанська. Це зайняло в нас півтора року, і це дало нам великий буст для старту і капітал для розвитку.
– Наскільки взагалі це конкурентна сфера в Україні зараз? Мені здається, що не надто багато компаній цим займаються.
Їх і не було багато, а і зараз їх ще менше. Зараз можна нарахувати 3-5 компаній. Це пов’язано і з війною, і з мобілізацією, і з тим, що людям важко переміщатися. А хтось фінансово не вивозить ринок. Раніше ще однією точкою, коли конкуренти не встояли на ринку – був ковід.
На той момент, коли ми розпочинали, ця ніша була зовсім неконкурентна. Тому що багато фабрик й заводів в Україні залишилися ще з пострадянських часів. Їх монтували й будували у 60-70-х роках. Коли ми почали займатися цією діяльністю, ніші майже не було і ми її створювали. Давали поштовх.
Потім ніша розділилася на два сегменти: перші компанії – це ті, хто переміщає обладнання, а другі – це ті, хто може повноцінно й комплексно реалізувати релокацію під ключ цілих підприємств разом з приміщеннями по світу чи в межах однієї країни.
– У вас на сайті сказано, що ви виконали вже понад 800 проєктів. Розкажіть, скільки взагалі було релоковано підприємств та заводів за часи вашої роботи й чи стало їх більше в останні роки?
Насправді проєктів більше ніж 800. Ми зараз якраз працюємо над ребрендингом компанії, над зміною сайту і позиціонування нашої компанії в цілому.
800, навіть 1000+ – це загальна цифра. Бо підприємство може складатись як з декількох станків, так і з декількох цехів. І те ж саме по часу і по фінансах, тобто це може зайняти, чи до тижня, чи навіть понад рік.
З початком повномасштабної війни у нас був дуже великий наплив у 2022 році з березня по травень. Сотні підприємств ми вивозили з Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської області, з Запоріжжя, з Мелітополя – на захід України й до центральних регіонів.
– Ви релокуєте підприємства як по Україні, так і в Європу, куди найчастіше релокуєте підприємства, якщо говоримо про Україну? І куди, якщо говоримо про країни Європи?
У 2022-2023 році була активна релокація підприємств зі східної частини України, прифронтової, до центральної й до західної частини. Також релокували до 10 заводів з України до Європи у найближчі країни, такі як Польща, Румунія, Молдова.
Якщо ми візьмемо 2024 рік, то тенденція така, що, деякі виробництва або повертаються назад до України, або відкривають нові підприємства.
Ми також релокуємо зараз з Польщі до України у Хмельницький виробництво бруківки. Від себе можу сказати, що бачу кілька інсайтів. По-перше, розвивається саме захід України. По-друге, їдуть виробництва в Україну, які все-таки налаштовані на швидку відбудову. Наприклад, бруківка, будівельні матеріали, сендвіч-панелі, тобто те, чого потребує країна зараз.
Аналізуючи дані про те, що створюються зараз індустріальні парки в Україні, і вони переважно все ж таки будуються у центральній та західні частини. Моє особисте бачення, що як промислова буде розвиватися саме західна частина України.
Демонтаж лінії розливу молока Tetra Pak в Німеччині. Фото: Facebook компанії “Шеф-Монтаж”
– Ви вже говорили про те, що в принципі релокація підприємства може займати як тиждень, так і рік. Але скільки в середньому на це треба часу, залежно від розмірів та типу підприємства? Скільки на це залучається ресурсів, людей?
– Якщо ми візьмемо за основу, що це підприємство на якому працює 100 людей, яке має один виробничий цех з декількома лініями, то релокація може зайняти до пів року. До пів року з залученим персоналом до 30 людей.
– А скільки це приблизно коштує?
– Якщо ми бачимо, що підприємство коштує 3-4 млн євро, то релокувати його коштуватиме 1-1,5 млн євро, орієнтовано. Знову ж таки, залежить від того, звідки й куди. На момент лютого 2022 року у нас було кілька чинних проєктів. Це релокація заводу з Бахмуту, кольорові метали; релокація зі Слов’янська заводу побутової хімії до Колумбії; будівництво заводу в Дніпрі; обслуговування фабрики Філіп Морріс у Харкові, протягом двох років ми звідти навіть не виїжджали, тому що там відбувалася постійна модернізація.
– Я так розумію, що логістикою ви не займаєтесь?
В нас було декілька негативних випадків з логістикою. Ми взагалі беремо під ключ релокацію, але логістику віддаємо на аутсорс, бо ринок логістики в Україні бажає кращого. Якщо в Європі все застраховано і це дійсно так, і страхова компанія може покрити збитки, то в Україні ми мали декілька неприємних інцидентів саме по логістиці й прийняли рішення віддавати логістику на аутсорс. Це зовсім інший ринок, зовсім інша ніша і зовсім інші проблеми.
– Наскільки взагалі цей процес релокації у вас автоматизований? Наскільки туди залучено багато людей? Чи став він більш автоматизований з розвитком технологій?
Наша ніша і ринок розвиваються як і світ в цілому. Ми самі модернізуємо, придумуємо нові рішення, щоб автоматизувати ті чи інші процеси. Якщо взяти й розібрати сам процес релокації підприємства, то спочатку йде маркування. Треба промаркувати все, попідписувати, щоб було простіше змонтувати це на новому місці. І в цьому маркуванні ми досягли досить великих висот. Раніше у нас маркуванням і упаковкою займалися до 10 людей, то зараз у цьому процесі залучені 2-3 людини. Якщо раніше в механічній частині також було залучено до 10 людей, зараз з цим справляються 4-6 людей за допомогою новітнього інноваційного обладнання.
І самі фабрики, і заводи — якщо взяти зразок пострадянських часів, коли на фабриках працювали тисячі людей, то зараз на тих же лініях з більш ефективним виробництвом, працює в десятки людей менше.
– Так, але це потребує додаткового навчання людей і на це витрачається час як ресурс. Ви на вашому підприємстві відчули брак робочої сили?
Так, і насправді це проблема не тільки українська чи європейська, а світова. Я думаю, що всі відчули це однозначно.
В ковід наша компанія стрімко виросла, ми придумали одне рішення й ось з чим воно пов’язане. Обладнання, яке їде в Україну, воно в нас на 70% їде з Китаю, 30% – європейське. Зрозуміло чому, тому що китайське обладнання воно дешевше. Для молодих підприємств простіше протестувати якісь свої гіпотези, поставити швидше на лінійку свою продукцію і почати окуповувати інвестиції, тому вони купують китайське обладнання. Європейське обладнання купують фабрики, якими вже 5-10 років, які розуміють бізнес-модель, у них уже налаштовані продажі й вони можуть собі це дозволити.
І коли в часи ковіду до України приїхало обладнання з Китаю, а не приїхали постачальники й супервайзери, то людям, які купили це обладнання, потрібно було його якось налаштовувати й запускати. Ми придумали рішення, що ми можемо поставити камери й під наглядом китайців монтувати їхнє обладнання, це було геніальне рішення, яке нам дало дуже стрімкий ривок.
Потім ми китайців уже не запрошували для того, аби все налаштувати. Наші замовники не розуміли, для чого оплачувати авіаквитки, відрядні й так далі, якщо ми це все самі навчились робити і самі це вміємо.
– Розкажіть про ваші цікаві кейси релокації великих заводів, компаній. Якими кейсами ви пишаєтесь, які кейси вам подобаються?
У 2017 році до нас звернулася Федерація футболу України, яка вирішила побудувати два виробництва. Перше, по переробці автомобільних шин. Це більше така екологічна ініціатива. І другий завод – це по виробництву штучних полів. Під Борисполем ми монтували це обладнання повністю під ключ, також з американськими компаніями разом. У 2021 році ми релокували ці виробництва до Краматорська. Але це класний продукт, тому що він про екологію і мені близька ця тематика.
Ми обслуговуємо фабрику Cersanit у Звягелі. Ми для них з минулого року релокуємо виробництво з Румунії до України. Основний їхній продукт – це плитка, сантехніка і т.д.
Ми запускали і релокували компанію Geberit в Славуті. Спочатку привезли їх з Польщі, а зараз навпаки повезли назад до Польщі. Це компанія, яка теж виробляє сантехніку, досить така інноваційна.
Після прильотів релокували компанію Монделіс з Тростянця у Сумській області до Бельгії. Ця компанія виготовляє крекери Tuc, круасани Seven Days. У них понад 100 заводів, ми вже для них п’ятий завод робимо у Польщі.
Також минулого року ставили на атомній станції силовий генератор, 480 тонн він важив. Це був наш рекорд. У цьому році десятки трансформаторів ставили.
Якщо орієнтуватися по Києву, ми допомагали з’єднувати правий берег з лівим – робили останній проліт на Подільсько-Воскресенському мосту.
– Це відомий київський довгобуд. Його не могли добудувати 30 років. Ви далі займаєтесь цим проєктом чи це була разова співпраця?
Ми їм не займались і не займаємось. Нас туди запрошували як генпідряд тільки на одну роботу, яку потрібно були виконати унікальним обладнанням, якого в Україні немає, а є лише в нас і ще в декількох компаній.
Це такий кейс для галочки. Ця тема мені досі болить, бо такі роботи як той же Шулявський міст – це можуть виконувати українські компанії, чому туди приїжджають ті ж самі Mammoet, це велике питання.
Але в цілому проєкт класний, було класно повзаємодіяти з такими світовими гігантами як Mammoet та Sarens. Ми на них рівняємось і працюємо з ними у Європі. І це класно, що компанії 200+ років, а нам немає ще й 20, а вони вже про нас знають і ми з ними співпрацюємо.
– Якщо ми говоримо про установку мосту в Києві, і ви згадували Шулявський міст. Це переважно саме тендерні проєкти. Чи є у вас досвід участі у тендерах і чи взагалі вас це цікавить?
Ми не працюємо з держбюджетом. Я, як власник бізнесу не знаю ще жодного власника бізнесу, який працює з держбюджетами й все в нього в житті добре. В нас єдиний виграний державний тендер – це на релокацію невеликого підприємства, здається, в Сумах. Там тендер до мільйона гривень і це було кілька років тому.
Якби Прозорро працювало дійсно прозоро, так, як і назвали цей майданчик, ми б з радістю брали участь в цих тендерах. Але зараз воно так не працює. Роботи, які ми робимо для державних замовників ми виконуємо тільки по субпідряді.
– Які підприємства (з якої сфери) найважче релокувати і чому?
Я вважаю, що важка металургія – це неприємна і досить складна сфера. По-перше, це переважно обладнання, яке монтувалося у 60-80-х роках і воно працює й дотепер. По-друге, це досить шкідлива для здоров’я сфера. Колись при Радянському союзі за роботу на таких підприємствах давали молоко. Тобто це не тільки старе обладнання, воно ще й шкідливе для наших працівників.
– Релокувати підприємства, які будувалися за часів Радянського союзу, набагато важче?
Саме так. Був я на підприємстві “Сумихімпром” і нам поставили задачу демонтувати трубу понад 150 метрів. Але в Україні таких кранів немає, щоб це зробити. Я питаю у головного інженера підприємства, а як її ставили? Він каже мені, що колись просто подзвонили й поставили її гелікоптером. Тобто, взагалі все не так, як зараз було.
І так, ви праві, що підприємства, які досить старі 60-ті, 70-ті, 80-ті роки – їх уже навіть не доцільно й економічно невигідно релокувати. Бо, по-перше, воно не доїде, по-друге, зараз світ розвивається, випускаються нові обладнання, нові технологічні рішення. Ті рішення, що були колись, потребували більші енергозатрати. Тому такі старі підприємства найчастіше просто чи помирають, чи йдуть в утилізацію і в чистий демонтаж.
Є якісь унікальні рішення, яких уже не роблять, так. Такі також випадки бувають. Повертаючись до Луганської, Донецької областей, саме там розвинута важка металургія. І там є молоти, пресмолоти, які зараз ніде у світі не випускають.
Ще, наприклад, в Бородянці було гігантське виробництво, де виготовляли величезні ковші для тракторів та екскаваторів. Таких зараз ніде не випускають. І ми їх релокували до Індії, там тільки зараз зароджується ця сфера.
– Ви зараз працюєте і на європейському ринку, наскільки він відрізняється від українського ринку? Наскільки вища конкуренція?
От якщо ми говорили про конкуренцію на українському ринку і це було 3-5 компаній, то на європейському ринку тільки в самій Польщі – це 50 компаній конкурентів. І ринок в 10 разів більший. В Україні тільки зараз будують індустріальні парки, то в Польщі, наприклад, десятки індустріальних парків і сотні заводів. Більша конкуренція, але й більший ринок
Але, що стосується якихось бюрократичних моментів, то Україна більш гнучка для розвитку й для бізнесу. Європа більш бюрократична.
– Як вам взагалі вдалося знайти замовників на європейських ринках?
В Європі в цілому є дуже велика проблема з тим, що не вистачає робочих рук — 6 млн людей на фабрики й на заводи. Тому тут глобальна проблема. Ми змогли вийти на ринок Європи досить легко.
Наші клієнти, які мають компанії в Україні, це корпоративні клієнти, яких я вже називав – Філіп Морріс, Cersanit, Geberit, Монделіс – мають в десятки разів більше представництві Європі. Ми взяли просто рекомендації ті, які маємо по українським проєктам, надіслали в їх європейські офіси й рано чи пізно це давало свій результат.
Також допомогла наша гнучкість. Якщо для європейців у вихідні нереально працювати, то ми мали наш український підхід. Нашим людям потрібно платить за житло, садочки, школи й т.д., нам треба працювати більше. І це також вплинуло позитивно.
І ще виставки, конференції, форуми. Також ведемо соцмережі, потрібно знімати, показувати, що ти робиш. Зараз в листопаді буде у Варшаві велика конференція Rebuild Ukraine, ми викупили генеральне спонсорство, будемо заявляти про себе ще більше, ще голосніше.
Коли почнеться відбудова України, європейці не будуть давати капітал нашій владі. Вони будуть заходити самі й заводити свої великі компанії, так було і до війни – те ж саме Велике будівництво. Багато проєктів у нас робили турецькі компанії, наприклад Onur робили дороги, розв’язки й т.д. І аналогічна історія буде під час відбудови України. Для чого я відкривав компанію у Європі? Для того, щоб після закінчення війни, коли буде відбудова України, Шеф-Монтаж вже йшов з європейським ім’ям, але українським представництвом і корінням.
– З яких країн у вас найбільше замовників?
Зараз з Німеччини. У Німеччині зараз епоха деіндустріалізації. Вони відмовляються від вугільних ТЕЦ, атомних станцій, і цілі галузі вимирають, підприємства закриваються, фабрики й заводи, які будувалися 30-40 років назад, зараз просто-напросто закриваються. Вони вже економічно невигідні у зв’язку з новими законами Німеччини. Багато хто переїжджає до Франції, бо там електропостачання дешевше, і я надіюсь, що багато буде їхати в Україну.
– Наскільки бюрократія гальмує процес релокації? Адже це складний процес, який потребує багато погоджень та документації.
У Німеччині це супер складно, от прям супер складно. В нас цикл угоди просто до підписання договору займає від 6 до 12 місяців. Тобто від моменту, коли нам дали запит, ми подивилися, порахували, ще шість місяців — рік проходить тільки для цього бюрократичного документального погодження всіх проєктів, всіх законів і т.д.
Але у Німеччині вони прямо завчасно все планують, розуміючи, що в них пів року займе тільки оця вся бюрократична паперова історія. Але це не наш головний біль. Ми виробництво релокували, дали холодний пуск, далі вже клієнт на своєму державному рівні повинен його поставить на облік та ввести в експлуатацію.
– Бачила у вас на сторінці у Facebook, що ви щойно закінчили релокацію фабрики з Німеччини в Україну. І це не єдиний випадок релокації підприємства з-за кордону в Україну. Як часто взагалі зараз це відбувається?
Тут питання, що таке часто? Якщо, наприклад, раніше цього не відбувалося зовсім, то зараз 10 фабрик в рік – це, напевно, часто. Але з точки зору, скільки ми можемо фізично і хочемо робити – це не часто.
Думаю, це відбуватиметься частіше. Зараз Офіс президента запустив проєкт, “Зроблено в Україні”. Збирають інформацію, які виробництва потребують різні області. Бо в Німеччині ці виробництва уже законсервовані, вони стоять і вони вже просто готові до підписання паперів і релокації.
Зараз ми веземо одну-дві фабрики в рік. Сподіваюся, що у наступному році тільки наша компанія буде везти до 10 фабрик та заводів.
Релокація підприємства з Німеччини до України. Фото: Facebook компанії “Шеф-Монтаж”
– Чому люди обирають перенести своє виробництво зі спокійної Європи до України, де зараз йде війна?
Досить проста відповідь – математика. Якщо середня зарплата оператора на лінії в Європі, це від 1500 доларів, то в Україні зарплата оператора буде 500 доларів. Це в три рази дешевше. І знову ж таки, про те, що ми з вами говорили – прибирається момент бюрократії. В Україні це швидше можна запустити, виготовляти продукт й вже завтра продавати.
– У вас був пост про те, що ви розберете Кримський міст безкоштовно. Скільки часу й ресурсів треба на те, щоб розібрати такий міст?
Слухайте, класне запитання, якщо чесно, вже забув про цей пост. Після нього, до речі, з нами зв’язалися компанії, які сказали, що вони також з радістю допоможуть нам це зробити. Вони навіть подали ідеї, що можуть розробити технічну документацію і, щоб Кримський міст не просто підірвати, а розібрати й побудувати з нього декілька мостів по Україні.
Якщо бути реалістом, то я думаю, що реально його можна було б за два роки розібрати повністю і роздробити на інші менші мости.
– Ви також пишете, що у вас є єдиний в Україні гідравлічний портал? Що це таке і для чого це потрібно?
О так, це моя гордість. Це така гідравлічна установка. Нас запрошували на Подільсько-Воскресенський міст тому, що ми співпрацюємо з виробником такого обладнання. І це з того ж виробництва унікальне обладнання, яке дозволяє працювати в закритих приміщеннях для виконання робіт з багатотонажним обладнанням.
– Це дуже дороге обладнання?
Так, дороге. Воно коштує десь 500 тисяч доларів. Коли я починав займатися своєю діяльністю і дивився на світові компанії, в мене була ціль купити унікальне обладнання і піти на пенсію. Але, коли я його купив, перед нами відкрились нові ринки, горизонти. Я зрозумів, що ще дуже багато всього потрібно зробити.
– Як на роботу вашої компанії вплинуло повномасштабне вторгнення?
Початок повномасштабного вторгнення з точки зору росту бізнесу вплинув позитивно. Багато компаній релокувалися, рятували виробництва. Але в цілому – все це досить негативно. Це потягнуло за собою купу наслідків, немає людей, немає робочої сили, складність з переміщеннями, постійний стрес. Поруч з моєю квартирою у Києві був приліт, пів квартири рознесло.
Ми на минулому тижні ставили силовий трансформатор у Чернігівській області. Приїхав заступник міністра, губернатор. Вночі приліт, розриває наше обладнання.
Я б відповів так, що закінчення війни точно дасть нам дуже великий буст. Поїде багато підприємств в Україну, я в цьому впевнений на 100%.
Інша сторона медалі, що поїдуть підприємства, які будуть шкодити екології України. Але в нас нема вибору, країна у боргах і потрібно прийняти той факт, що будуть заводи, які шкодять екології. Воно і раніше було, у Запорізькій, Донецькій, Луганській областях. Люди з центральної і західної України не зрозуміють, а хто був у Кривому Розі бачив, що там сніг рудий.
– Релокованого до Європи з України бізнес, повернеться до України чи ні?
Мені здається, що бізнес краще буде відкривати додаткові філії, масштабуватися.
– Які у вас плани на майбутнє, чи плануєте ви виходити на ринки інших країн?
До кінця року ми відкриваємо Британію, в нас уже є запити. Зараз я роблю візи до Британії, ми відкриваємо там офіційне представництво. На наступний рік у мене вже лежать пропозиції на відкриття представництв в Штатах.
Зараз ми вже третій рік зареєстровані у Польщі, але працюємо у Німеччині, Італії, Іспанії, Бельгії, тому Європу ми й так масштабуємо. В планах Британія та США.
Наша компанія ламає стереотипи, про нас уже в Європі говорять. Якщо раніше про українців думали, що це заробітчани, які приїжджають в Польщу збирати трускавку там і так далі, то зараз тільки в нашій компанії десяток поляків працює на українців.
Источник: delo.ua
