-
Олексій Козаченко
кореспондент
Співвласник "Молокії" Віталій Ковальчук. Ілюстрація: Delo.ua
Молокопереробні заводи в Україні купують дуже рідко, тому що не кожний підприємець готовий зайти в цей капіталоємний бізнес з невеликою рентабельністю. Додатковий негативний вплив вносить війна, скорочення поголів’я ВРХ, “дикий” ринок та конкуренція з дотаційною продукцією з ЄС. Але є і точки для росту — в галузі можна заробляти, якщо вчасно модернізувати обладнання і випускати нові продукти. Про життя галузі Delo.ua розповів Віталій Ковальчук, співвласник компанії “Молокія“, яка вже 26 років виробляє молочні продукти у Тернополі.
- Багато переробників готові продати заводи, але за них не дають адекватної ціни
- Переробні підприємства без сировини не залишаться
- Скарги заводів і громадян — дієвий метод боротьби з неякісною продукцією
Віталій Ковальчук (67 років) — український підприємець, співвласник та голова компанії “Молокія”. У 1999 році разом з бізнес-партнерами заснував її на базі Тернопільського молокозаводу.
“Молокія” — українська сімейна компанія, займається виробництвом і продажем молочних продуктів. Її асортимент перевищує 80 позицій. Компанія співпрацює з більшістю продуктових ритейлерів, постачає продукцію в заклади HoReCa. Має 11 власних філій, роздрібні магазини та широку дистриб’юторську мережу. Закордонні ринки збуту: ЄС, Велика Британія, США, Китай, країни MENA.
Багато переробників готові продати заводи, але за них не дають адекватної ціни
“Молокія” у 2023 році наростила виторг до 4,05 млрд грн, це на 14% більше до 2022 року. Скільки маєте інвестувати в ваші активи, щоб бізнес тримався хоча б на поточному рівні?
— Інвестиції — ключовий елемент якості та безпечності продукції у нашому бізнесі. У 2023-2024 рр. ми вкладали в розвиток на рівні 2021 року. Зупинка означає не просто втрату динаміки, а ризик втратити конкурентоспроможність через кілька років.
Скільки потрібно щороку інвестувати? Бажано вкладати мінімум 50% EBITDA, а краще — 75%. Найбільших інвестицій потребують виробничі потужності, особливо коли запускаються нові напрямки. Можна скільки завгодно прогнозувати, яку частку ринку завоюєш, але в реальності — завжди невідомість.
Куди інвестуватимете у поточному році?
— Зараз наша ахіллесова п’ята — це розлив рідких продуктів, через нестачу виробничих потужностей для фасування у пляшку. Цього року ми плануємо розширення цього напрямку.
У вас один завод на заході країни, тоді як частина конкурентів має кілька заводів в різних регіонах. Це дає їм перевагу по собівартості або в забезпеченні сировиною?
— Спеціалізація виробництва та оптимізація постачань впливають на собівартість сильніше, ніж географічне розташування заводів. Сучасні технології та логістика дозволяють транспортувати сировину на 500–600 км без значного здорожчання. Кілька заводів не завжди дають перевагу: логістика готової продукції також вимагає оптимізації, а розпорошеність виробництва може ускладнювати управління. Так, ти виграєш на логістиці сировини, але чи виграєш на логістиці готового продукту — невідомо.
Лінія розливу молочної продукції. Це та наступні фото надані компанією
Великі міжнародні компанії, як Danone чи Lactalis, часто розподіляють виробництво так, щоб кожен завод фокусувався на конкретному типі продукції. Це дозволяє зменшувати собівартість завдяки більшій ефективності процесів і масовому виробництву однотипної продукції. Один завод може спеціалізуватися на виробництві йогуртів, тоді як інший — займатися сметаною або сиром кисломолочним.
Така спеціалізація вимагає виробництва великих обсягів продукції, щоб мати хорошу собівартість на одному заводі. Для цього треба або займати велику частку ринку, або працювати на експорт. Два, три, п’ять заводів — це не конкурентна перевага. Це лише питання того, як ти будуєш бізнес.
Ваш Тернопільский молзавод працює з 1957 року. Чи залишилось ще на виробництві обладнання тої епохи, і чи вистачає в старих цехах місця для нових виробничих ліній?
— Ми постійно модернізуємося, тому жодного обладнання з тих часів у використанні не залишилося. Завод збудований на досить великій площі, і при раціональному використанні на ній можна розмістити необхідне устаткування. Проте за теперішніми мірками у нас недостатня висота приміщень. Плануємо щось з цим робити і розвиватися далі.
Наскільки реальним бачите прихід в український молокопереробний бізнес нових європейських гравців?
— Конкретно зараз — ні. Але ми можемо стати цікаві європейцям у випадку завершення війни, надання нам безпекових гарантій. Однак, вони прийдуть на український ринок не для того, щоб розвивати переробну галузь України, а, скоріш за все, щоб забезпечити себе сировиною.
Наші сусіди збудували в себе величезні потужності з виробництва сухих молочних продуктів, і їм бракуватиме сировини. У них молоде покоління майже не зацікавлене працювати у молочному скотарстві, тому виробництво молока в ЄС зменшуватиметься. Але їм буде вигідно брати сире молоко в Україні, де є сприятливі кліматичні умови.
Виробниче обладнання на заводі “Молокії” в Тернополі
Із вступом України в ЄС наша молокопереробна галузь зіштовхнеться з величезними проблемами — не зовсім чесною конкуренцією з боку європейських компаній. Вони точно не будуть розглядати Україну як виробничий майданчик, або інвестувати у виробничі потужності. ЄС має їх у себе, а з сучасними технологіями логістика сировини не є проблемою.
Чи правда, що більшість молокопереробників готові перепрофілювати діяльність, але за їх активи в Україні не дають гарної ціни, тож вони продовжують роботу?
— Абсолютно погоджуюся з цією думкою. Зміни власників, злиття та поглинання в молокопереробній галузі нечасті, через низьку прибутковість бізнесу при значному капітальному навантаженні. Більшість молокопереробників були б готові перепрофілюватися, проте вартість їхніх активів в Україні залишається низькою, що робить невигідним продаж активів. Ринкова оцінка молзаводів не відображає реальних інвестицій у виробничі потужності. Протягом року наші обігові кошти здійснюють як мінімум чотири повних обороти, але прибутковість залишається низькою. Основна причина — недостатня глибина переробки.
Друге — конкуренція з боку маленьких молзаводів, які виживають з мінімальними фінансовими результатами, але продовжують роботу. Третє — в Україні існує значний “сірий” ринок, який не дозволяє нам працювати в нормальних ринкових умовах. Назвемо його “дірявий кордон”. Четверте — “чорний” ринок всередині країни з нечесною конкуренцією. Тому в Україні не вдасться створити ринок цивілізований ринок молочних продуктів, поки існує “базар”.
Переробні підприємства без сировини не залишаться
Поголів’я ВРХ в Україні скорочується вже багато років. Чи є ризик, що переробні заводи залишаться без сировини?
— Заводи не залишаться без сировини. Хоча поголів’я ВРХ скорочується в господарствах населення, воно росте у фермерських господарствах, які займаються промисловим виробництвом молока.
Корови на одній із ферм-постачальників “Молокії”
В Україні можна розвивати молочне скотарство у домогосподарствах, але лише з державною підтримкою. Наприклад, фермери у ЄС, які утримують 50 корів, отримують дотації, без яких цей напрямок просто нерентабельний. Утримання навіть десяти корів сьогодні не приносить прибутку, оскільки вимагає значних інвестицій та важкої фізичної праці.
Іноді власники переробних підприємств кажуть: “я піду у виробництво молока”. Але це зовсім інший бізнес. Це те саме, що фермерам піти в переробку. Чи можна навчитись? Можна, років за 15-20. Цей бізнес вимагає $10 тис. інвестицій на одне коровомісце, ще потрібна земля, техніка та інфраструктура. Це фактично означає повну зміну бізнес-моделі: якщо замість свого молокопереробного заводу вкладатися в розвиток ферми ВРХ — молокопереробний бізнес стане неконкурентним.
Господарство має продавати молоко за ринковою ціною, навіть власному молзаводу. Якщо ж власник вирішить купувати своє молоко дешевше, то це буде вже не бізнес, а дотування одного напряму за кошти іншого.
Я не вірю в ідею, що молокопереробні компанії можуть самостійно створювати власну сировинну зону. Переробники не інвестуватимуть у невеликі сімейні молочні ферми, тому що це величезні капіталовкладення з невідомим результатом. Так само не вірю у масовий розвиток невеликих сімейних ферм як основи молочного бізнесу. Окремі господарства можуть існувати, але перетворення цього напряму на масштабний і стійкий бізнес виглядає нереалістичним.
У 2017 році ви купували лише 14% сирого молока у населення. Чи закуповуєте його зараз, враховуючи посилення вимог до якості молока?
— Останні роки ми не закуповуємо молоко ні у населення, ні у підприємців, які закуповують молоко від населення. Ми купуємо молоко екстра ґатунку у великих фермерських господарствах.
Молоко від корови з фермерського господарства за складом таке ж, як від корови з сімейної ферми. Різниця в якості догляду: правильному годуванні, санітарних процедурах перед доїнням та під час доїння, належному зберіганні сировини. Також багато значить технологічний процес. На промислових фермах молоко після доїння одразу потрапляє в закритий трубопровід і швидко охолоджується, а на невеликих — проходить через доїльний апарат, потім зливається у відкритий контейнер, і лише після цього охолоджується.
Коли молоко збирається від багатьох невеликих постачальників і змішується в одній партії, його якість суттєво знижується. У них різний рівень дотримання санітарних норм, і, навіть якщо більшість постачальників працює правильно, завжди є ризик, що молоко одного з них не відповідатиме стандартам. Практично нереально щоденно контролювати якість у десятків чи сотень малих постачальників.
“Астарта” вказує “Молокію” серед покупців свого сирого молока. Чи сформувалась в Україні стабільна промислова система “виробник-переробник”?
— Зараз ми працюємо приблизно з 40 фермерськими господарствами України. Серед них “Астарта”, “Ерідон”, “Перлина Поділля”, “Кищенці”, “Дзензелівське”, ”Агропродсервіс” та інші.
Лінія пакування готової продукції
У різні роки у нас було 20-50 постачальників молока, кожен з яких мав 300-5000 корів. Ми прагнемо укладати угоди на роки, хоча ринок рідко пропонує такі можливості. Відсутність довгострокових угод — це більше проблема переробника, а не виробника. Виробник завжди вільний піти до того переробного підприємства, яке запропонує вищу ціну. Однак в підсумку через відсутність стабільності та передбачуваності на ринку програють всі.
Коли ти граєш вдовгу, на 2-4 роки, у тебе є певна стабільність і розуміння, як далі розвивати свій бренд і підвищувати капіталізацію ринку, щоб отримати кращу ціну. Виробнику важко планувати свій фінансовий цикл, тому що ціни на сире молоко постійно змінюються. Але переробнику це втричі складніше, він залежить і від цін на сировину на внутрішньому ринку, і від можливості експортувати, і від виробника молока.
Скарги заводів і громадян — дієвий метод боротьби з неякісною продукцією
Останній раз виробники харчових продуктів протестували проти умов торгових мереж у 2023 році. Зараз таких нарікань нема, тому що сторони знайшли певне рішення?
— Всі ми учасники ринку: виробники молока, переробники, ритейл. Кожен хоче для себе найкращі умови. Це вічний процес, де кожен відстоює свої права. Ми в цьому ланцюжку поки найслабша ланка, і переробники мають відстоювати свої інтереси гуртом. У відносинах з ритейлом ми будемо діяти відповідно тому, як буде складатися ситуація, а також шукатимемо більшу додану вартість на експортних ринках.
Голова СМПУ Вадим Чагаровський пропонує повернення безкоштовного молока в раціон школярів. Чи дозволить це реально покращити харчування дітей, без ризиків постачання неякісної продукції та переплат на тендерах?
— Я обома руками “за” цю пропозицію. Дітям потрібне повноцінне харчування, а молочні продукти є найприроднішими джерелами білків, жирів, вуглеводів, кальцію та інших важливих мікроелементів.
Ультрапастеризоване молоко, яке може зберігатись при тривалих відключеннях електроенергії
Проте при забезпеченні харчовими продуктами шкіл, садочків, лікарень і військових, потрібно враховувати не лише ціновий фактор. Першим чинником відбору має бути репутація виробника, другим — якість та безпечність продукції. Якщо вирішальною буде ціна — якісного харчування не буде. Завжди знайдуться ті, хто захоче піти на компроміс з совістю і виграти тендер через низьку ціну.
Яка частка прибутку “Молокії” припадає на тендери?
— Ми зазвичай не подаємося на тендери, бо в більшості випадків не можемо конкурувати за ціною. Ми намагаємось максимально зберегти природну користь продукції, тому не можемо протистояти компаніям, які орієнтуються на здешевлення через зниження якості.
Галузь скаржиться на третину сфальсифікованого молока в Україні. Звідки воно з’являється, якими каналам реалізується, наскільки ефективна боротьба з фальсифікатом?
— В Україні немає сфальсифікованого молока. Є неякісне — підкисле із залишками антибіотиків після лікування корів. Недобросовісні переробні підприємства роблять певні маніпуляції з такою сировиною, щоб використати її у виробництві молочної продукції.
Також є молоковмісні молочні продукти, на етикетках яких це не зазначено. Наприклад, спред, що продають як масло. Сметанний продукт може маркуватися як “сметана”, хоча в ньому майже немає вершків, або взагалі немає молочного жиру, а використовується лише знежирене молоко. Кисломолочний сир, у який додають рослинні волокна та виробляють із використанням різного роду “покращувачів”.
Зараз такі продукти хоча б не називають сиром, маслом чи сметаною — це вже крок у правильному напрямку. Але вони все ще потрапляють на ринок, зокрема у місця з низьким рівнем контролю, де продаються без належного обліку, часто за готівку. Це створює ризики для економіки та здоров’я споживачів.
Як з цим боротися? Перше — це об’єктивне розслідування випадків фальсифікації та жорсткий контроль за якістю продукції на ринку. Друге — скарги, як від самих учасників ринку, так і від свідомих громадян. Тільки поєднання цих двох факторів може зменшити частку неякісних молочних продуктів.
Источник: delo.ua
