У другому сезоні «Інсайдерських інсайтів» гості міркуватимуть про те, чи важливий персональний бренд для членів ради директорів і яку роль він відіграє. Ведучі проєкту — ментор з персонального брендингу Дмитро Мельникович та виконавча директорка UCGA Анастасія Бошко. У гості завітав Роман Бондар — керуючий директор, засновник UCGA та Country Chair “Korn Ferry”.
У другому сезоні «Інсайдерських інсайтів» гості міркуватимуть про те, чи важливий персональний бренд для членів ради директорів і яку роль він відіграє. Ведучі проєкту — ментор з персонального брендингу Дмитро Мельникович та виконавча директорка UCGA Анастасія Бошко. У гості завітав Роман Бондар — керуючий директор, засновник UCGA та Country Chair “Korn Ferry”.
Важливо розрізняти три сутності персонального бренду
Персональний бренд — це кольоровий напил, який ти накопичуєш усе життя. Щось зробив, розповів про це іншим, висловив якусь думку. І оцей напил залишається на тобі, як обладунок. Він формує ставлення та рівень довіри до тебе. Персональний бренд дозволяє людям розуміти, як далі з тобою взаємодіяти і чого очікувати. Бо бренд — це те, як тебе сприймають різні люди.
Також важливо розрізняти три сутності кожного бренду. Те, що ти про себе думаєш, твоя ідентичність — це перший шар, який треба будувати. Наступний — той, ким ти є насправді. І завдання кожної людини полягає в тому, щоб зрозуміти це. Третій шар — це репутація, яка є складовою бренду.
Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua
Між цими трьома шарами має бути рівновага, щоб не було дисбалансу. Бо утримувати його — це колосальні психоемоційні затрати. Адже завжди треба відповідати тим соціальним маскам, які сам створив.
Якщо ти хочеш формувати свій бренд як людини, яка здатна бути членом ради директорів, то маєш відповідати цьому внутрішньо. Проваливши тест на довіру, у тебе більше не буде шансів знову її отримати.
Довкола корпоративного управління існує викривлений простір
Більшість людей, які прагнуть бути у наглядовій раді, хочуть поєднувати це з основною роботою. Або щось заробляти, не виконуючи ніякої роботи. Тобто більшість з них ментально не готові до цієї ролі.
Вони втомилися від корпоративної роботи, вигоріли, втратили сенс роботи, тому прагнуть жити в спокійному темпі, але мати цікаву діяльність у високому статусі. Це викривляє весь простір довкола корпоративного управління, бо воно полягає у зовсім іншому.
Справжнє корпоративне управління — це системи контролю, нагляду, координації, яка репрезентує рівень власника і регулюється законодавчо. Існують різні моделі, але коли це базується на законі, коли є певна відповідальність та механізми прийняття рішень, яких ти маєш дотримуватися, то це правильно побудована рамка корпоративного управління.
Існують різні моделі рад. Є наглядові ради, де високі вимоги, ризики та багато зобов’язань. А є просто Advisory board. Консультативна рада, де ти просто співрозмовник для людини, яка по-справжньому володіє компанією, якій дуже самотньо на вершині гори, яка хоче мати поруч тих, з ким можна порадитися чи щось обговорити.
У нас немає передумов для створення корпоративного управління
Наглядові ради в Україні — це виняток, а не правило. Щоб створити наглядову раду, власник повинен розуміти, навіщо це йому. Advisory board чи повноцінна наглядова рада — це ускладнення системи управління. Рішення приймаються повільніше, комунікація стає складнішою, кожне рішення потрібно узгоджувати. Це дуже сповільнює рух.
Якби у нас відбулася реформа фондового ринку, як і планувалося, якби більшість українських компаній вийшли на фондову біржу і створили там дієві наглядові ради, це впливало би на якість залучення грошей. Тоді власники, звісно, хотіли б це будувати.
Наглядові ради зараз існують переважно у державних компаніях, які вимушені впроваджувати рекомендації ОEСР (OECD), оскільки вони є реципієнтами міжнародної фінансової допомоги. А з іншого боку у нас велика кількість консультативних рад.
У державі існує викривлене розуміння цінності членів рад. Коли людина стає частиною ради, керівники хочуть, щоб вона поділилася частиною свого бренду з організацією, посиливши її.
Треба активно розповідати про свої досягнення
Що б ти не зробив, поділись секретом успіху, щоб інші могли його повторити. Вислови свою позицію стосовно змін у законодавстві. Зроби щось, щоб тебе помітили. Більшість суперпрофесійних людей чомусь не вважають, що вони геніальні. А це правда. Але вони про це нікому не розповідають. У сучасному світі це так не працює. Якщо ти можеш бути цінний для когось, ти маєш про це говорити. Інакше тебе не існує, ти ніхто, ти не світишся на цьому публічному радарі.
Кожен має чітко позиціонувати себе з точки зору компетенцій, які є його складовою. Додану вартість створює концентрація компетенцій, а не розмиття. І більшість власників купують компетенцію, яка реалізується через цінність для системи.
Світ прозорий, тому говорити неправду про себе — погана стратегія
Життєвий шлях кожної людини залишає сліди. І опираючись на них, на компанії, де людина працювала, легко можна перевірити отой напил. Світ зараз дуже прозорий, тому говорити неправду про себе — погана стратегія. Бо про тебе і так все відомо. Якщо не через гугл, то через два дзвінки чи два рукостискання.
Кожен має будувати такий персональний бренд, щоб його цінність затьмарила будь-які суб’єктивні думки. Але люди чомусь вважають, що скромність — це чеснота. Так, в особистому спілкуванні. Але для кар’єри це погано. У структурі особистої вартості є складова, яку забезпечують досвід, соціальний капітал, навички, риси характеру чи досягнення. Але є й інша — те, що про тебе думають інші люди.
Якщо займаєш активну позицію, ти керуєш процесом створення власного бренду
У чому полягає лідерство? У впливі. Щоб змінювати реальність, тобі потрібно посилювати потужність своєї волі за рахунок власного резонансу. Для цього треба мати певну гравітаційну силу спільноти, яка про тебе щось думає. І чим більше людей про тебе знає, тим легше це зробити.
Держкомпанії намагаються брати у наглядові ради людей з потужною гравітаційною силою. Щоб вони могли притягувати до себе події, створювати оці аномалії в навколишньому просторі, змінюючи рух. Тому що будь-які великі інституції дуже інертні. Треба мати дисципліну, силу характеру, послідовність, досвід, розуміння, здатність спілкуватися з іншими людьми для того, щоб хоча б трішки відхилити рух цього небесного тіла під назвою, наприклад, «Укрзалізниця» в ту чи іншу сторону.
У приватних власників зовсім інша філософія і мотивація. Якщо, наприклад, держкомпанії беруть людей, які здатні впровадити інструменти контролю, стримувань та противаг, забезпечити прозорість, забезпечити реалізацію та зменшити ризики, то в приватних бізнесах власники беруть до себе людей, які зможуть посилити їхні сильні і компенсувати слабкі сторони.
Єдина рекомендація, яку можу дати тим, хто йде до приватних компаній, — обережно обирайте власника. Він має резонувати з вами ціннісно, візійно, цивілізаційно. Бо якщо ви перебуваєте на вищих цивілізаційних рівнях, то не знайдете розуміння. Тому будь-яка пропозиція піти і зайняти позицію члена Наглядової ради — це безглуздя. Ви тільки скалічите собі репутацію, пошкодите власний бренд. Треба уважно обирати, куди, для чого і з ким ви йдете працювати.
В Україні ніщо не має значення, крім вашого бренду
Якщо колись репутація не мала значення, якщо в тебе багато грошей, то чим більше ми рухаємося в Європу, тим більше характеристики персонального бренду і репутації будуть впливати на твоє майбутнє.
А ще у нас дуже молоді менеджери. Так, вік важливий, але на нього можна заплющити очі, якщо в тебе є суперцінність, про яку всі знають, яку ти реалізував. Але в Україні головна проблема не вік.
Ми патріархальна країна, тому у нас досі чоловіки домінують і чоловіки не бачать жінок біля себе. Чоловіки не вважають, що жінки можуть чи мають право впливати. Але це маячня. Бо є безліч прикладів, де жінки стабілізували процес прийняття рішень у наглядовій раді, допомагали організації бути ефективнішим.
Домінування культури одноосібного власника знищує розмови про наглядові ради
Коли ти заходиш у систему, там вже існують якісь цінності, комплекс правил, система відносин. І ти, наприклад, не погоджуєшся з чимось. Перед тобою постає екзистенційний вибір з двох траєкторій. Ти можеш або погодитися зі станом речей і асимілюватись, тоді відбудеться ціннісна дифузія і ти спотворишся. Або ти маєш сказати «Ні» і боротися, заявляти відкрито про свою позицію, створювати конфлікт, йти до кінця, жертвуючи навіть своєю посадою.
Домінування культури одноосібного власника, неважливо чи це держава, чи це приватний власник, знищує всі розмови про наглядові ради. Тому ми маємо створювати навколо себе систему правил і дотримуватися їх.
Наглядові ради — це про правила, про внутрішній закон який, знищує будь-яку суб’єктивну волю. Це про правила гри, про домовленість. І кожен з нас на кожній посаді, де ми можемо бути чи маємо намір бути, має домагатись того, щоб ці правила створювати, посилювати і привчати всіх навколо їх дотримуватися. Так ми побудуємо справжню Україну.
Источник: delo.ua
