О, це найбільший винахід людства, що роз'єднало це саме людство за індивідуумами. Точніше, по будинках та офісах. Тепер для того, щоб зробити вигідну угоду, нам часто навіть не треба залишати робоче місце. Досить просто набрати шість, вісім, двадцять цифр… Це, безперечно, помітно заощаджує наш час.
Щоправда, для того, щоб домовитися за допомогою трубки, потрібно мати певну частку мужності – люди розумніше за мене помітили, що очі в очі з людиною розмовляти легше. Особливо тим, хто не має певного досвіду. Під час зустрічі можна спостерігати реакцію людини на ваші слова, самому застосувати хитрі візуальні прийоми. Та й відмовляти телефоном набагато простіше. Під час розмови телефоном задіяний лише голос. А ось для того, щоб ним керувати, потрібна певна навичка.
Не сподівайтеся – вмить нічого не вийде. Мистецтво домовлятися телефоном приходить після тисячного, мільйонного дзвінка важливим людям. Але починати треба з першого. Приступимо.
Головне. Під час розмов по телефону обидва співрозмовники знаходяться в однаковому положенні. А це означає, що якщо вас невдало підстригли в перукарні або вранці машина окатила костюм від кутюр весняним брудом, на розмові ці неприємності ніяк не позначаться. Телефоном легше ставити дурні питання. А це також треба вміти.
1. Відразу обнадій: дуже важливі люди часто легко погоджуються на розмови по телефону. Якщо ви, звичайно, дзвоните не до президента. Насамперед через свою зайнятість – певна категорія людей у кабінетах просто не сидять. Відмовляють у телефонній розмові найчастіше дрібні начальники, які мало знають, бояться це показати і страшенно дорожать своїм службовим місцем. Тут уже нічого не поробиш – якщо людина категорично проти телефонних коментарів доведеться зустрітися особисто.
З особистого досвіду скажу, що найчастіше відмовляють надавати інформацію начальники ЖЕСів. А відповісти треба на банальне питання типу «коли включать опалення». Натомість із начальником служби інформації Нацбанку вдається поговорити з небувалим успіхом.
2. Найстрашніше в телефонних переговорах – зважитися та набрати номер. Якщо статус абонента, що викликається, досить високий, ця проблема може бути актуальна навіть для досвідченого «телефонника». Наприклад, на дзвінок Олені Воробей я вирішувалась два дні, хоча півроку тому вже мала успішний досвід спілкування з нею.
Допомога прийде у двох випадках – якщо ви заздалегідь підготуєте та запишете вступну промову (повністю – від здоров'я до формулювання суті питання) або коли… підтискатиме час. Останнє актуальне в тому випадку, якщо ці переговори обіцяні начальству і ви, як відповідальна людина, не бажаєте вдаряти в багнюку перед шефом.
3. Добре розвивають манеру спілкування розмови із простими людьми. Так що якщо ви журналіст-початківець і в редакції передбачені телефонні форуми з читачами, викликайтеся на їх проведення якнайчастіше. Напевно, люди будуть ставити вам запитання, а відповідати на них доведеться тим самим чиновникам. А ви ж не образите бідну стареньку, якій треба знати, чому так подорожчало молоко. До речі, на таке запитання вам відповість дрібний чиновник, з яким ви дуже скоро порозумієтеся. І до речі, про зговірливість того чи іншого начальника можна запитати своїх більш досвідчених колег.
4. Якщо є можливість працювати вдома, то дзвоніть з офісу. Робоче місце краще налаштовує на розмовний лад. Крім того, багато переговорів доведеться вести по мобільному та зі службового телефону дзвонити буде дешевше для власного гаманця.
5. Є люди, до яких доводиться дзвонити досить часто, щоб відповісти на запитання читачів. Навіть якщо ви з ними незнайомі, завжди наголошуйте: мовляв, «я знову до вас із запитанням». І давайте зрозуміти, що замовкнути цей факт буде неправильно – читачі просто не зрозуміють. Тож краще на нього відповісти. Адже ми всі робимо спільну справу.
А взагалі мистецтво телефонних діалогів приходить з досвідом. Через півроку роботи ви геть-чисто забудете про те, що колись боялися цієї страшної чорної трубки. Для цього потрібно небагато – частіше дзвонити.