Управління – мистецтво, що поєднує знання, досвід та інтуїцію. За десятки років у паперовій промисловості д-р Хайнц Ціннер пройшов непростий життєвий і кар’єрний шлях – від емігранта й простого торгового представника до доктора економіки і топменеджера великих міжнародних компаній. Наразі він очолює Pulp Mill Holding GmbH (Австрія), що управляє Київський КПК. Саме під його керівництвом комбінат стабілізував свою діяльність у період турбулентності.
10 квітня управлінці Арсенал Страхування, Uklon, TERWIN, Епіцентр та інших великих компаній поділяться перевіреними бізнес-рішеннями, які сприяють розвитку бізнесу під час війни. Забронювати участь
Знайомство з першими особами Київського картонно-паперового комбінату розпочинаємо з доктора Хайнца Ціннера (Dr. Heinz Zinner) – науковця і практика, чий досвід роботи в європейській целюлозно-паперовій індустрії нараховує понад 60 років. У відвертій розмові гендиректор Pulp Mill Holding GmbH розповів про повоєнне дитинство й кар’єрне сходження, а також перспективи нового «плану Маршалла» для української промисловості.
Ви закінчили університет у Відні з докторським ступенем. Яка сфера ваших наукових інтересів і на що покладаєтесь під час прийняття управлінських рішень?
Моєю спеціалізацією під час навчання були економіка та аудит. Я постійно стикався на практиці з різними бізнес-кейсами, оскільки займався експортом продукції до багатьох країн світу, а моя наукова діяльність дала мені гарну теоретичну базу.
Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua
У багатьох ситуаціях у мене виникало питання: чому при схожому ресурсному потенціалі в одних країнах – економічне процвітання і стабільність, а в інших – у підприємців суцільні проблеми? Що саме робиться не так? Можу сказати, що ефективний менеджмент – це комбінація знань, досвіду та інтуїції при прийнятті будь-яких рішень.
Ви працювали в багатьох європейських компаніях целюлозно-паперової галузі (Bunzl & Biach AG, Raccolta, Ekman, Wilfried Heinzel AG тощо): як змінювалась індустрія протягом десятиліть?
Стан промисловості 50-60 років тому вже не можна порівнювати з сьогоденням. Тоді лідерами індустрії були Скандинавія і США. Про Бразилію, Південно-Східну Азію і тим паче Китай не було й мови. В останні роки ці регіони неймовірно зросли технологічно та економічно, і центри виробництва зміщуються туди.
Продуктова орієнтація також повністю змінилася за кілька десятиліть. Газетний друк майже зникає, як і крейдований папір, що містить деревину. Художній друк втрачає актуальність. В авангарді зараз пакувальні рішення, а також товари, що містять макулатурні та тканинні волокна.
В юності ви на власні очі могли спостерігати, як відбувалось повоєнне відновлення в Європі після Другої світової. Що з цього досвіду могло б бути корисним для української промисловості?
Я приїхав до Австрії в семирічному віці. Великі міста тоді сильно постраждали від бомбардувань. Ми, діти, гралися на руїнах. Ані ми, ані наші батьки навіть не мріяли про сьогоднішній достаток. Старше покоління не мало вибору: все, що вони могли робити – невпинно працювати.
Тому для мене у школі та університеті важливу роль грала успішність. Кращі оцінки збільшували шанси знайти гарну роботу.
На мою думку, для багатостраждального населення та економіки України немає іншого шляху, ніж той, яким пройшли спустошені країни Європи та екс-СРСР після Другої світової війни.
Сподіваюся, що Україна зможе отримати допомогу, подібну до тієї, яку свого часу отримала Західна Європа. Маю на увазі план Маршалла, який передбачав реконструкцію та сприяв підвищенню продуктивності й відновленню довіри інвесторів, що у підсумку стимулювало зростання бізнесу та економічне процвітання цих країн.
У 2003 році ви отримали відзнаку «За заслуги перед Австрійською Республікою». Що це для вас означає?
Так, я був нагороджений «Великим срібним орденом Пошани за заслуги перед Австрійською Республікою», і дуже пишаюся цим. Адже за підтримки професійної команди працівників мені вдалося зробити з невеликої торгової фірми міжнародну, прибуткову корпорацію, яка була і є знаною в світі. Для біженця в першому поколінні, яким я був, стати партнером і керівником такої компанії – дійсно дуже цінно.
У минулому ви мали досвід роботи з російськими підприємствами. Коли і чому було прийнято рішення відмовитись від економічної співпраці з рф? На вашу думку, в чому основна відмінність між бізнесом в Україні та росії?
У мене не було негативного досвіду роботи в жодній з країн. Відмова від співпраці з російськими компаніями є наслідком політичного розвитку подій, який зробив цей крок неминучим. Звичайно, масштаби виробництва паперу, картону та целюлози (яка взагалі не виготовляється в Україні) дуже різні. Українська промисловість більш орієнтована на випуск продукції переробки для внутрішнього ринку і, ймовірно, збереже цю направленість у майбутньому.
Ви стали на чолі Pulp Mill Holding, який є материнською компанією Київського КПК, під час війни в Україні. Як підприємство адаптується до зовнішніх викликів?
Я очолив Pulp Mill Holding вже під час повномасштабної війни. Думаю, що тим самим я чітко продемонстрував, наскільки доля комбінату близька мені. Вважаю, що в реаліях сьогодення приватний власник здатен забезпечити майбутній розвиток підприємства краще, аніж, можливо, державна влада.
На жаль, на нашому шляху виникли несподівані перешкоди, які завадили реалізації всіх необхідних антикризових заходів. Це й проблеми логістики, й обмежені джерела фінансування. Євробанки виходять з українського ринку, так само як і дочірні підприємства міжнародних компаній – сподіваюсь, тимчасово. Через це доводиться розраховувати виключно на власні ресурси й сили.
Ці виклики потрібно було швидко нейтралізувати і визнати нову економічну реальність. Нині комбінат стало працює в існуючих умовах. Ми сплачуємо податки (за даними звітності, у 2023 році ККПК спрямував майже 1,5 млрд грн до бюджетів всіх рівнів – ред.) та зарплату кількатисячному персоналу у повному обсязі, виконуємо всі соціальні зобов’язання.
Сподіваюся, удача буде з нами й надалі, і компанія не зазнає жодних збитків від війни.
Pulp Mill Holding робить усе належне, щоб нівелювати зовнішні загрози й вирішити проблеми комбінату в правовій площині. У сьогоднішніх реаліях це можна порівняти з подвигом Геракла.
Як, на вашу думку, великий австрійський бізнес налаштований стосовно майбутніх інвестицій в Україну?
Багато австрійських компаній залишилося в Україні, попри війну (торік 25 виробників з Австрії забезпечили понад 20 тисяч робочих місць, а сумарні інвестиції сягнули понад 1,6 млрд євро – ред.). Країна має великий потенціал у багатьох аспектах. І представники європейського бізнесу зацікавлені в поглибленні співпраці в ході відновлення української економіки.
Звісно, на тлі війни підприємці менш схильні до ризикових інвестицій. Але, впевнений, коли ситуація нормалізується, ці вкладення окупляться.
Розкажіть про ваше повсякденне життя. Відомо, що у вільний час ви займаєтесь вирощуванням яблук і виробництвом крафтового сидру – чи має це хобі шанс перерости в новий прибутковий бізнес?
У мене небагато захоплень, окрім щоденної роботи. Вирощування яблук –трохи більше, ніж просто хобі. Наразі ця сфера не приносить мені прибутку, але я отримую величезне задоволення від того, що вирощую якісні, корисні фрукти і можу запропонувати їх людям. А ще завдяки цьому заняттю я багато часу проводжу на свіжому повітрі.
Ви маєте великий управлінський і життєвий досвід. Як передаєте його наступним поколінням? Чи є в планах видання підручника?
Поки не планую писати книгу, але ніколи на 100% не знаєш, що чекає на тебе в майбутньому. Проте я щодня обговорюю багато питань зі своєю командою, і ми спільно знаходимо рішення. Сподіваюся, що я хороший вчитель.
Источник: delo.ua
