-
Юлія Орлова
директор і партнер видавництва Vivat
Якщо ваша компанія входить до топ-10 підприємств своєї галузі, якщо вона свідомо будуєте “білий бізнес” та чесно платить податки задля підтримки держави — запрошуємо взяти участь у проєкті “Економічна відповідальність: Топ платники податків 2024” Заповнити анкету
Черга біля стенду видавництва Vivat на фестивалі “Книжкова країна”
Нещодавно ми з партнерами підрахували наші досягнення за час повномасштабної війни. Ми видали 1061 найменувань книг, а це приблизно дві книжки в день. Сукупний наклад- це більше, ніж шість мільйонів книжок. Під час повномасштабного вторгнення І це досягнення, яким ми, як видавці, дійсно можемо пишатись.
Згадайте піраміду потреб Абрахама Маслоу – книжка тут далеко не пріоритет. На цьому ринку великі тиражі досягаються завдяки виданню підручників. А ми цього не робимо. За кожну книжку, яку ми видаємо і продаємо, люди голосують гривнею. Значить, нам вдається знаходити саме ті теми та сюжети, які важливі та цікаві українцям.
Інше досягнення за час війни – ми відкрили п’ять нових книгарень: в Києві, у Вінниці, в Чернівцях, скоро буде в Луцьку. Для нас важливо, щоб вони були не тільки в столицi, а в інших містах нашої країни. Ми також відкрили філіал в Польщі і там теж продаємо наші книжки. І через Польщу відвантажуємо в інші куточки світу.
Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua
Напевно, головне наше досягнення – ми вижили як видавництво. Штатних працівників у нас – 187, а поза штатом – близько 300. Це перекладачі, редактори, коректори, ілюстратори. . Дуже важко втримати стільки людей, адже значна кількість з них працює віддалено. А ті, хто працюють офлайн, живуть у Харкові. За 30 км до ворога. Під постійними обстрілами.
Більше того, у нашому дорогому, але, на жаль, небезпечному Харкові нам вдавалося проводити і публічні події. Іноді ми вимушені були робити презентацію наших книжок в метро. Але відкриття нового книжкового магазину під землю не перенесеш. Попит на українську книгу виявився настільки великим, що до нашого нового магазину утворилася довжелезна черга на вулиці. Люди стояли майже годину, аби потрапити в нову крамницю та підібрати собі книгу. Таке скупчення людей у прифронтовому місті призвело до того, що приїхала поліція. І мені треба було пояснювати, що саме відбувається і що у випадку тривоги людям буде де сховатися.
Але головне – українці цікавляться книгами, купують їх, готові стояти в черзі за ними. Купують українську класичну літературу, історичні праці, i книги про сучасну війну. Ми вже випустили 40 книг на цю тему. Іноді мені доводиться чути і негативний зворотній зв’язок – начебто такі книги призводять до ретравматизації суспільства. Це дискусійне питання. Для себе я вирішила: якщо ми зараз не задокументуємо все як є в цій війні, то це зробить хтось інший. Бо в світі немає білих плям. А для мене важливо, аби це документування війни зробили саме ми. Щоб це розповідали свідки цих подій. Люди, які через себе пропустили цю війну. Саме таких ми і видаємо, і будемо видавати. Це мій спосіб спілкування з майбутнім поколінням.
Планів дуже багато, і ми зараз купили права на багато світових бестселерів, і в найближчі два-три роки у нас буде дуже класний видавничий план, ми познайомимо вас iз книгами, які є найпопулярнішими в світі.
І не лише українці читають наші книги. Коли почалося вторгнення, був великий інтерес до України. Іноземні видавництва купували у нас права на видання багатьох наших книг. Ми не збиралися заробити на цьому напрямку, інколи продавали права за дуже низьку ціну, навіть по $200. Для нас важливо, аби голос наших авторів звучав і за кордоном. Але тепер, в 2024 році, ситуація змінилася. Європейські чи американські видавництва все менше бажають купувати права на видання наших авторів. Особливо, якщо це книжки про війну.
Виняток – це книга про генерала Валерія Залужного, яку ми нещодавно видали. До неї інтерес є, адже він – дуже відома людина.
І тут ми постаємо перед новим викликом. Мені б хотілося, щоб за кордоном нас знали НЕ тільки в контексті війни. Важливо зробити так, аби весь наш контент, все, що ми робимо, все привертало увагу в світі. Частково це вже відбувається, наші фільми отримують Оскари та інші престижні міжнародні премії, наші музиканти виграють Євробачення чи посідають в ньому високі місця.
Щодо нашої книжкової галузі я можу сказати – наші автори пишуть дуже добре, ілюстратори наших книжок постійно отримують престижні міжнародні премії. Тобто в багатьох галузях мистецтва та культури, коли ми виходимо на міжнародний ринок, то показуємо там творчість високої якості. І хотілося б, щоб саме через це ми привертали увагу до України, а не через війну.
Колись колишній президент Леонід Кучма написав книгу із дуже дивною назвою “Україна – не Росія”. Ви десь бачили книги із назвами “Франція – не Англія”, або “Іспанія – не Польща”? Нам треба постійно розповідати про нас, про нашу історію, про нашу культуру. І це задача для всіх діячів культури на майбутнє. Вогник цікавості до української культури підтримати так, щоб ми дійсно припинили асоціюватися з війною. А більше сприймалися як розвинена нація, в якої є величезна культурна спадщина. Яка вижила попри все.
Источник: delo.ua
