-
Степан Крьока
Кореспондент відділу "Промисловість"
Окрім історій про героїзм наших воїнів в битві з ворогом, чи волонтерів, котрі збирають на потреби військових мільйони за лічені дні, у цій війні є багато історій про звичайних людей, котрих російське вторгнення 24 лютого 2022 року застало зненацька, але вони не опустили руки та продовжили працювати.
Одна з таких – це історія колективу придорожньої заправки “Авантаж” в селі Нова Басань, що на Чернігівщині. Колектив АЗС здебільшого складали місцеві мешканці. В перші дні війни ці люди цілодобово заправляли колони машин біженців і бачили на власні очі чужий страх та відчай. А потім ці ж самі люди 32 дні прожили в окупації, коли російські військові забороняли їм виходити з домівок та постійно патрулювали вулички села.
Під час окупації АЗС була розграбована росіянами, а потім зруйнована в ході боїв за Нову Басань. Але після звільнення села колективу вдалося за два місяці відбудувати та запустити заправку. І попри все пережите ці ж люди продовжують робити свою роботу та з оптимізмом дивляться в майбутнє.
Коли прийшла війна…
Підписуйтеся на наш YouTube канал
Керівник АЗС “Нова Басань” Юлія Хоменко розповідає, що заправка почала працювати у 2019 році. Колектив набрали переважно з місцевих мешканців. Після запуску заправка стала набувати популярності у водіїв, котрі регулярно заправлялися проїжджаючи повз неї, а також у місцевих жителів.
“Заправка була досить актуальною для місцевих. Розумієте, це село… Магазини та інші заклади закриваються о сьомій-восьмій годині, а АЗС працює. Через це на заправці часто зустрічалась молодь. Хоча кафе в нас на АЗС нема, але є хотдоги, та круасани, котрі ми самі печемо”, – каже Хоменко.
24 лютого був здавалося звичайний ранок. Аж потім стало чутно перші вибухи зі сторони столиці, а АЗС почала приймати колони з людьми які тікали від війни. Черги не вщухали, а лише дещо зменшувалися в нічний час. Тож на заправку викликали додаткових операторів.
“Ми постійно приймали відвідувачів: хтось з них цілеспрямовано тікав з країни, хтось їхав до батьків чи рідних, а хтось був настільки розгубленим, що не знав куди їхати. Було дуже важко слухати, коли відвідувачі зідзвонювалися зі своїми рідними в Одесі, Вінниці чи Харкові. В їх розмовах відчувалися паніка і страх”, – говорить керівник АЗС.
Також колектив відчув на собі війну і коли прийшла повістка одному з працівників Миколі Ягола. Він працював на АЗС майже від самого її відкриття. 23 лютого на свій 45-й день народження чоловік отримав повістку, оскільки він був ветераном АТО, і вже 24 лютого відбув до центру комплектації. 19 березня Ягола загинув в бою біля села Бакланова Муравійка, котре окупанти майже стерли з лиця землі.
В режимі постійних черг АЗС “Нова Басань” пропрацювала майже три дні. В понеділок, 27 лютого окупанти зайшли на територію села. Тоді АЗС знеструмили та закрили, а працівників відправили додому.
Вже в перші дні війни логістика була пошкоджена і бензовози не могли доїжджати з Києва до Нової Басані. Через це та великий потік клієнтів за перші дні війни на момент закриття запас пального на АЗС був мінімальним.
“Спочатку ми не знали як довго триватиме окупація. Населений пункт знаходиться на трасі Київ-Суми, тож ми думали, що окупанти просто пройдуть повз і не затримаються у нас надовго. Натомість російські військові знаходилися в селі 32 день. І на всі ці дні зупинилося життя заправки, колективу та людей, що жили на території села. Під час окупації росіяни заборонили людям переміщатися селом, постійно їздили вуличками та заходили до людей в будинки”, – каже Хоменко.
Вона додає, що час від часу село обстрілювали, і працівники здалеку дивилися чи стоїть заправка. Кілька разів були навіть чутки, що заправка згоріла.
31 березня, коли ЗСУ вибили ворога з населеного пункту, людям нарешті дозволили вийти зі своїх будинків. Одна з операторів Інна пішла на АЗС оглянути стан заправки та зробила кілька фото.
“Російські військові все розграбували, винесли звідти все що могли. Пального було небагато, але окупанти все ж намагалися його дістати. Оскільки заправка була знеструмлена, вони механічним способом здерли кришку сховища та намагалися вичерпувати дизель відрами”, – говорить Хоменко.
Також в заправку кілька разів поцілили під час обстрілів коли звільняли Нову Басань. Стіни АЗС були розбиті мінометними уламками, дах був теж пошкоджений, бо всередині заправки розвивалися снаряди, а усі вікна і скляні шафи були розбиті. До того ж під час боїв за село снаряд влучив в бочку з автогазом. Але оскільки палива в ній залишалося мало, вибух був не дуже сильним.
До того ж після окупації АЗС перевіряли сапери та ДСНС. Після звільнення села військові знайшли документ в якому говорилося, що на одній з АЗС (а їх на території села до війни було три) закладено фугас. На щастя вибухівку ніде не знайшли. Певно вказані записи були лише планом, котрий російським військовим так і не вдалося здійснити.
Відновлення та подальша робота
Після звільнення Нової Басані для колективу був період невизначеності. Хоча мінімальну зарплату працівникам продовжували платити від початку війни, ніхто не знав чи запустять АЗС, чи доведеться шукати нову роботу. Але вже 1 червня було прийнято рішення відновити та запустити заправку.
“Ми одразу після звільнення села зібралися колективом та прибрали АЗС. Там були гори сміття, котре залишили після себе росіяни в перемішку з бетоном та битим склом. Ми сміття вивезли та забили вікна і двері на заправці. До 1 червня у нас була перерва, коли ми не знали що буде далі з заправкою. А потім почалися відновлювальні роботи”, – розповідає Хоменко.
Спершу відновили живлення, а потім почали відбудовувати саму АЗС. При цьому всі підсобні, не будівничі роботи в ході відновлення робили працівники заправки, котрі працювали на ній до війни та котрі хотіли, щоб АЗС далі працювала.
А 29 липня на АЗС “Нова Басань” вибили перший чек за купівлю пального. Звісно АЗС ще не запрацювала на повну, як до війни, однак пальне та каву вона все ж продавала.
“Наше відкриття було подією в селі. Коли ми відбудовували АЗС місцеві мешканці часто приїздили й питали, коли відкриєтесь. Тож коли ми все ж відкрились був певний ажіотаж серед клієнтів. Приїздили заправитись або просто на каву”, – розповідає керівник АЗС.
Хоча страшні події лютого 22 року залишилися позаду, ше одним випробуванням воєнного часу стали відключення світла, коли після вдалого контрнаступу ЗСУ росіяни стали цілеспрямовано бити по енергетичній інфраструктурі.
“Відключення світла знову викликало паніку. Люди почали запасатися пальним і у нас знову з’явились черги. Світло нам вимикали за графіком, тож наші оператори заправляли авто коли світло було, і зупинялися коли його відключали. Була осінь і було холодно, бо в нас опалення електричне, але ми жодного разу не закривали нашу АЗС”, – розповідає Хоменко.
Вона каже, що генератор на АЗС запустили 23 листопада – це дозволило повністю адаптуватися до відключень та продовжити роботу заправки.
Із закінченням зими колектив продовжує працювати. Хоменко каже, що попит на пальне у водіїв є, проливи на АЗС зараз майже такі самі як і до війни. Тож АЗС продовжує працювати та чекає на перемогу України у війні.
“Під час окупації ми вірили, що все буде добре і нас звільнять. Після окупації теж сподівались що наша АЗС відновить роботу. Наш колектив зберігся майже в тому самому складі що і до війни. За виключенням загиблого Ягола. Ще один наш працівник Андрій Світан служить з червня минулого року в медичній бригаді та виносить поранених з поля бою. Всі ми чекаємо перемоги та продовжуємо працювати”, – говорить Хоменко.
Источник: delo.ua
