-
Володимир Денисенко
редактор спецпроєктів Delo.ua
Після повномасштабного вторгнення українська металургія переживає, мабуть, найскладніші часи за всю свою історію. Розташування підприємств поблизу театру бойових дій; втрати регіонів постачання сировини; розірвання логістичних ланцюгів; проблеми з зовнішнім фінансуванням; кадрова криза — як всі ці фактори впливають на галузь, Delo.ua поговорило з Олександром Каленковим, президентом Об’єднання підприємств “Укрметалургпром”.
Яких збитків металурги зазнали через війну, та у якому стані сьогодні перебувають підприємства?
— Наразі українські підприємства перебувають у найбільш скрутному становищі за весь час повномасштабної війни. Ми втратили майже всі шахти, що видобували вугілля, і змушені були перебудовувати логістику. Наші підприємства зазнали збитків у сотні мільярдів гривень. Наприклад, АрселорМіттал Кривий Ріг у 2022 році мав понад 30 млрд грн збитків.
Сьогодні немає можливості отримати внутрішнє фінансування, але й зовнішнє практично недоступне. Це зрозуміло, оскільки до корпоративних ризиків додаються страхові та військові.
За понад десять років війни ми втратили приблизно третину виробництва, як результат — із 2022 року всі наші підприємства працюють у режимі виживання. Якщо у 2013 році ми виробляли 32,7 млн тонн сталі, то вже у 2014 році цей показник знизився до 27,1 млн, а у 2021 році було виплавлено 21,4 млн т. А після початку повномасштабного вторгнення виробництво зменшилось втричі — до 6,3 млн тонн. Також ми втратили понад 40% виробництва сталі через тимчасову окупацію Маріуполя, де розташовано два з найбільших українських металургійних комбінатів.
Металургійні підприємства на контрольованій території працюють не на повну потужність. Наприклад, АрселорМіттал Кривий Ріг у 2022 році працював лише на 20-25% від довоєнного рівня. А у 2023 році підприємства були завантажені приблизно на 50% від рівня 2021 року. Втім, там повністю зберегли трудові колективи та виплачували зарплати навіть за умови роботи заводу на 25% від його стандартного рівня.
Чи покращується ситуація останнім часом?
— Протягом минулого року ми спостерігали збільшення обсягів виробництва сталі й залізорудної сировини. На це впливали два чинники. Перший — зростання відбувалось із дуже низької бази, активи, що залишились, працювали не на повну потужність, тому теоретично ми могли б збільшити виробництво майже вдвічі. Другий чинник — відкриття морських портів.
Зростання виробництва сталі у 2024 р. становить 21,6%, що забезпечило зростання експорту металопрокату на 39,7% у товарному вигляді і 32,3% у грошовому. Але, через втрату Покровська, малоймовірно очікувати покращення ситуації у поточному році – замість зростання, виробництво сталі у 2025 р. може знизитися вдвічі відносно 2024 р.
Як взагалі втрата Покровську може вплинути на металургійну галузь?
— Важливим фактором, що визначає вплив, є те, що в Україні металургія здебільшого повного циклу. На практиці це означає, що 88% української сталі виплавляється мартенівським та конвертерним способами з чавуну, для виробництва якого у доменних печах, поряд з залізорудною сировиною, використовується кокс, який, у свою чергу, є продуктом переробки коксівного вугілля.
До 2014 року ми мали практично більше половини необхідного обсягу коксівного вугілля забезпечувалося українськими виробниками, але після втрати шахт на тимчасово окупованій території, залишилось лише Покровське шахтоуправління з трьома шахтами, які продовжували видобувати коксівне вугілля високої якості у достатній кількості. А коли у 2022 році виробництво сталі значно знизилось, ми навіть експортували певні обсяги коксівного вугілля. Після втрати Покровська, єдиною альтернативою є імпорт зазначеної сировини, що набагато дорожче та є ще одним чинником збільшення собівартості продукції.
Вірогідно, через це ми не зможемо імпортувати достатню кількість коксівного вугілля. За нашими підрахунками, виробництво сталі може суттєво знизитися — майже вдвічі. Тобто, якщо цього року ми мали план порядку 8 млн т, цей показник може впасти до 3,5-4 млн т. У грошовому виразі це втрата майже 5 млрд доларів експорту.
Які основні виклики стоять сьогодні перед компаніями українського ГМК?
— На роботу наших підприємств впливає безпековий чинник, адже більшість з них перебувають біля лінії зіткнення. Але головне – це суттєве зростання собівартості, що пов`язано з логістичними проблемами і тарифами держмонополій, які за останні три роки зросли більше ніж в два рази.
Ми є традиційно експортоорієнтовною галуззю: протягом останніх 15-20 років експортували близько 80% своєї продукції. Металопродукцію та руду набагато вигідніше возити на глобальні ринки морським транспортом. Тому 80% нашого експорту здійснювалось саме через порти Чорного моря. Коли у 2022 році ми втратили можливість везти морем, вся логістика перебудувалась. І йдеться не лише про вивіз готової продукції, але й перевезення всередині країни. А вироблення тони сталі вимагає перевезення приблизно 4,5 тони сировини. Це дуже вплинуло на галузь: собівартість логістики зросла у 4-5 разів.
Мова йде не лише про фізичну можливість експорту, але й про вартість перевезень. Цей чинник стає вагомим впливом на нашу конкурентоспроможність, оскільки з 2021 року на світових ринках ціни на руду та металопродукцію впали в середньому на 40%. Виходить, що з одного боку, ціни на глобальних ринках знижуються, а з іншого — собівартість нашої продукції суттєво зросла.
Олександр Каленков
Також стикаємося з непростою ситуацією через перебої з електропостачанням. Нагадаю, що більшість металургійних підприємства безперервного циклу, тож без постійної електроенергії вони вимушені консервувати виробництва. До складнощів також додались перебої з водопостачанням внаслідок підриву Каховської ГЕС.
Надважливим негативним фактором є постійне економічно необгрунтоване зростання цін на електроенергію, газ та тарифів Укрзалізниці. Окрім того, через інфляцію ми змушені індексувати зарплати, набагато важче стало зберігати трудові колективи, на якісний та кількісний склад яких також впливає і мобілізація.
Розкажіть детальніше, в чому проблема тарифів на перевезення та електроенергію.
— Мауро Лонгобардо (керівник АрселорМіттал Кривий Ріг) нещодавно заявляв, що ми змушені зменшувати обсяги виробництва, оскільки електроенергія в Україні сьогодні коштує вже більше, ніж в деяких країнах Європейського Союзу. За останні три роки тарифи на електроенергію зросли більше ніж в два рази, доля таких витрат в собівартості зросла в півтора рази.
Укрзалізниця влітку 2022 року підняла тарифи на 70%, а тепер планує їх підняти ще на 37%. Раніше галузь з розумінням поставилася до цього. Але сьогодні, коли обсяги перевезень зростають, дуже дивно, що тарифи не знижуються заради більшого трафіку. Це допомогло б залучити більше підприємств, наприклад, аграрної галузі, яка гнучкіша та користується автоперевезеннями.
Тарифи й Укрзалізниці, й на електроенергію повинні бути економічно обґрунтовані. На жаль, наразі це не так. Наша продукція стає ще більш неконкурентоспроможною на глобальних ринках. Ми продаємо менше, держава втрачає валютні і бюджетні надходження.
Які ще заходи можуть допомогти металургійним підприємствам?
— Заради виживання на цьому етапі, ми б хотіли мати якусь централізовану промислову економічну політику, яка приділяла б більше уваги тарифній політиці. Сьогодні наші приватні підприємства не можуть позичити гроші на глобальних ринках, тоді як такі компанії як АТ “Укрзалізниця” та НЕК “Укренерго” продовжують отримувати кошти від партнерів. Вважаю, що внаслідок збільшення кредитування цих інституцій можна відмовитися від збільшення тарифів. Щоб ми могли працювати, потрібні зміни й в мобілізаційній політиці, хоча це виходить за межі економічної площини.
Які труднощі металургія має з вийманням кадрів?
— Всі наші підприємства були визнані критичною інфраструктурою, бо ми відповідаємо багатьом критеріям. Але збереження 50% персоналу недостатньо, бо на виробництві немає зайвих людей. Якщо забрати половину працівників, це не означає, що ми на 50% менше виробимо сталі — ми тоді взагалі нічого не виробимо.
Замінити мобілізованих працівників непросто, оскільки підготовка кваліфікованих кадрів потребує часу. Одне з рішень — залучати до виробництва жінок, і ми успішно рухаємося в цьому напрямку. Їхня кількість на наших виробництвах зростає.
Галузь працює прозоро, металургія — не про зарплату в конвертах і переховування від мобілізації. У нас інша ситуація: працівники ТЦК приходять на прохідну зранку, повз них проходять кілька тисяч людей, і вони просто роздають повістки, виконуючи свій місячний норматив за один ранок.
До нас просто не йдуть кандидати, бо розуміють, що ми навіть не встигнемо їх забронювати, оскільки процес бронювання займає кілька місяців. Новий працівник виходить на роботу, а наступного тижня отримує повістку.
Яку роль металургійні підприємства відіграють сьогодні в економіці та обороноздатності країни?
— Всі наші підприємства посилюють обороноздатність країни – вони забезпечують Сили Оборони металевою продукцію для фортифікації, виробляють спеціальну сталь для танків, БМП, бронежилетів тощо. Наприклад, у кооперації з військовими ми дуже просунулися у виготовленні високого рівня металевих бункерів.
Ми активно підтримуємо захисників, які раніше працювали на наших підприємствах — сьогодні це десятки тисяч людей. Ми допомагаємо їхнім родинам, забезпечуємо їхні військові частини та чекаємо їх повернення до нас як ветеранів. І, звісно, ми сплачуємо податки та приносимо державі валютну виручку, що також може використовуватись для підвищення обороноздатності країни.
Якщо наші підприємства почнуть скорочувати виробництво, закривати та консервувати заводи, це надзвичайно негативно вплине на всю економіку країни загалом. Згідно з підрахунками, завдяки одному робочому місцю в металургійній галузі створюється ще 7,5 додаткових робочих місць у суміжних сферах, адже ГМК дуже інтегрований з іншими галузями. Тому, якщо наша галузь почне руйнуватись, це негативно позначиться на всій економіці держави.
На вашу думку, чи є майбутнє українського ГМК?
— Дуже важливо, щоб наша металургія збереглася до етапу відбудови, аби Україна могла відновлюватись і завдяки нашому металу. Ми бачимо своє місце в глобальній картині як частину Євросоюзу: це зелена металургія, виробництво залізорудних окатишів із високим вмістом металу для створення зеленої сталі, заліза прямого відновлення тощо.
Український ГМК має майбутнє завдяки кільком важливим чинникам, і наявність корисних копалин — лише один із них. У нас також є певна наукова база, а головне — унікальні трудові колективи, які зберігаються від покоління в покоління. Треба десятиліття, щоб створити подібне.
На етапі відбудови, коли внутрішній ринок почне зростати, і за умови залучення необхідного обсягу інвестицій, він стане для нас головним. Ми зможемо спрямовувати кошти у розвиток і зробити галузь якісно іншою. Якщо Україна стане членом Європейського Союзу, до нас не застосовуватимуться обмежувальні торгівельні заходи, і ми зможемо конкурувати на рівних на європейському ринку.
Підсумовуючи, за наявності адекватної та прогнозованої державної політики галузь не потребує жодних преференцій. Навіть в умовах війни ми довели, що, попри виклики, здатні конкурувати та залишатися ефективними.
Источник: delo.ua
