-
Єва Таранова
Кореспондент
Кавер до тексту: Delo.ua
У 2016 році відчинилися двері пологового будинку “Лелека” у Пущі-Водиці. Його будівництво почалося у кризовий 2014-й, але засновники медичного центру не хотіли відмовлятися від ідеї відкрити чи не перший в Україні приватний пологовий будинок. У 2022 році в Україні розпочалася повномасштабна війна, і пологовий будинок опинився поблизу лінії фронту під час оборони Києва. Про пологи під час війни, обстріл кліники та плани щодо запуску багатопрофільного медичного центру на базі “Лелеки” розповів операційний директор та співвласник пологового будинку Вадим Зукін.
Війна позбавила нас можливості заробляти, просимо Вашої підтримки.
Підтримати delo.ua
Вадиме, розкажіть про будівництво клініки. Чому вам спало на думку відкрити такий великий медичний центр?
– Мій батько Валерій Дмитрович, який працює директором “Лелеки”, давно мріяв відкрити медичний центр. Наприкінці 2013 року медичний центр почав з’являтися на паперах і в розрахунках. У лютому 2014-го будівельники вперше вийшли на майданчик у Пущі-Водиці. Закладка “першої цеглини” відбулася в один із найстрашніших днів Революції гідності, коли розстрілювали майданівців. Ми почали будуватися у важкий для країни час, але мали чітке переконання – діти в Україні мають народжуватися в гідних умовах. І я вважаю, що країна, в якій під час війни будуються пологові будинки, приречена на успіх та процвітання.
2015 рік був дуже важким. Ми не могли залучити додаткове фінансування. Проте, вже в 2016-му вдалося скористатися державною програмою в одному з державних банків, що сприяло завершенню будівництва пологового будинку та його відкриттю у грудні 2016-го.
Підписуйтеся на наш YouTube канал
З першого дня “Лелека” взяв курс на створення якісного та безпечного медичного закладу. Задля мінімізації різноманітних ризиків, які можуть з тих чи інших причин траплятися в медичних закладах, ми пройшли акредитацію ISO 90001. Окрім того, 21 грудня 2019 року пологовий будинок “Лелека” став першим госпітальним закладом в Україні, який отримав сертифікат Joint Commission International (США) – найавторитетнішої міжнародної системи акредитації медичних закладів у світі. Мета JCI – стимулювати постійне покращення роботи медичних організацій світу та їх відповідність високим вимогам, узгодженим на міжнародному рівні.
Засновник медичного центру “Лелека” Валерій Зукін. Фото: “Лелека”
Коли почали надходити тривожні новини, що Росія планує напасти на Україну, ви готувались до цього?
– Якщо не помиляюсь, в Україні тривожні новини активно почали транслювати десь у листопаді 2021 року. Хвилювання пацієнтів ми відчули у грудні, коли їх значно поменшало. У січні нам довелося повертати кошти за послуги, тому що пацієнти почали виїжджати за кордон. Але наша робота тривала. Ми навіть замовили консультантів, щоб отримати наступний рівень акредитації JCI.
Признаюся, особисто я не вірив у напад Росії, але заклад готувався до цього, обмірковуючи варіанти на випадок війни. Тому, завдяки філософії “бути готовим до всього”, якої дотримується “Лелека” від дня заснування, мали завчасно розроблений план на випадок бойових дій. Розглядалося кілька сценаріїв та алгоритмів функціонування клініки та колективу, відповідно до розвитку подій. Звісно, передбачити все неможливо, але дане планування та запаси медикаментів, розхідних матеріалів, кисню, пального та їжі, які у нас були, допомогли безперебійно працювати протягом деякого часу.
Як ви зустріли війну?
– 24 лютого вранці я був удома. І коли почались обстріли, приїхав до шпиталю, де залишився на більш ніж 2 тижні разом із ключовими керівниками медичного закладу.
Ми відразу зібрали колектив, дали чіткі інструкції, а також запропонували кожному прийняти самостійне рішення, залишитися і працювати чи покинути заклад і поїхати в безпечне місце без застосування будь-яких фінансових чи дисциплінарних санкцій.
Адже з першого ж дня повномасштабної війни Росія почала заходити з північної сторони Київської області. Таким чином, наш пологовий будинок у Пущі-Водиці виявився найближчим медзакладом, що працював, до зони бойових дій поблизу Києва. Тому ми почали надавали медичну допомогу всім, хто її потребував у цій точці.
Бізнес зазнав серйозних змін. Продовжуючи роботу з прийому вагітних та породіль, вже 25 лютого до закладу почали поступати поранені військовослужбовці та цивільні. “Лелека” деякий час працювала водночас як пологовий будинок і як прифронтовий шпиталь. Разом з тим, закладу довелося зупинити прийом амбулаторних та планових пацієнтів, залишивши надання лише ургентної допомоги.
Ми досить швидко, відповідно до усіх канонів військової медицини, розробили тріаж. Завдяки цьому, налагодили чіткий безперебійний процес прийому поранених та визначення пріоритетів: надання необхідної невідкладної допомоги, подальша підготовка до переводу в профільний медичний заклад чи повернення на фронт, або, на жаль, відправка у морг.
Для багатьох містян “Лелека” на деякий час стала прихистком від ворожих снарядів. Тому довелося дуже швидко ухвалювати рішення, щоб утримувати у медичному центрі приблизно 200 людей, які перебували в закладі постійно. У нас жили чоловіки пацієнток, їхні діти, бригади ДСНС, які працювали на тому напрямку, та їх сім’ї, деякі наші співробітники з сім’ями, яким нікуди було їхати. Також ми надали притулок містянам та групі дітей з Дніпропетровщини, які на момент початку війни перебували у таборі неподалік “Лелеки”, а їх батьки не мали змоги відразу за ними приїхати. Всіх потрібно було нагодувати.
Під час оборони Києва пацієнти з дітьми перебували у медичному центрі. Фото: “Лелека”
І тут хотів би поділитися сумною історією, яка мене вразила до глибини душі. Ця історія показує, наскільки наші люди самовіддані та готові боротися за волю та нашу незалежну Україну до самого кінця… З перших днів війни в “Лелеці” працювала волонтерка з Горенки. Вона була весь час на зв’язку, їздила на першу лінію бойових дій, допомагала воїнам та цивільним. Згодом в її дім прилетів снаряд, зруйнувавши його. Під завалами опинилася її дитина. Благо, дитину вдалося врятувати. І волонтерка привезла її до нас, а сама продовжила їздити в гарячі точки. В якийсь час зв’язок з нею пропав. Пізніше ми вияснили, що вона загинула від ворожої кулі під час того, як допомагала на передовій воїнам. Дуже шкода, що Україна втрачає найбільш сміливих людей у цій війні.
Чи були проблеми з постачанням медичних препаратів та харчуванням?
Незважаючи на те, що у нас не було дефіциту медикаментів для профільних пацієнтів, ми стикнулися з нехваткою засобів для порятунку поранених. Проте, питання із забезпеченням необхідних медичних препаратів та розхідних матеріалів допомогли вирішити волонтери. Згодом у нас була така кількість ліків, що ми навіть передавали їх на передову та в інші лікарні.
Питання із забезпеченням харчування вдалося вирішити досить оперативна. Щось купували самостійно, щось надавали волонтери, в чомусь допомогли міжнародні фонди.
І тут також хочу розповісти про велике серце наших українців. В пошуках продуктів я їздив в навколишні селища, звертався прямо до людей. Так, в Горенці, шукаючи овочі, натрапив на місцевих жителів, які віддали кілька мішків картоплі і категорично відмовилися брати оплату за неї. Мотивували це тим, що вони розуміють потреби “Лелеки”, котра допомагає рятувати військових та надає притулок містянам. На моє запитання, чи мають що їсти самі, відповіли, що викрутяться, а медичному центру потрібніше.
З початком вторгнення в Україні спостерігався гострий дефіцит медиків. Хтось потрапив в окупацію, виїхав із країни, пішов на фронт… Як у вас було?
– Для наших пацієнтів медиків вистачало. Але і пацієнтів значно поменшало. Так, за перших два тижні повномасштабного вторгнення у нас народилось 26 діток.
Проте, з’явилися пацієнти з пораненнями різного ступеня важкості. За перші два тижні війни в “Лелеці” невідкладну медичну допомогу отримали понад 500 солдатів та цивільних з пораненнями. Окрім того, приймали місцеве населення з потребою ургентної допомоги, не пов’язаною із пораненнями. Послуги з різних галузей медицини отримали понад 200 людей.
Тому, звісно, були моменти, коли не вистачало рук. Однак, медичний персонал, якому довелося швидко перекваліфікуватися, миттєво організовувався. Також допомагали волонтери, які мають навики першої медичної допомоги.
В “Лелеці” медики надавали невідкладну медичну допомогу солдатам та цивільним. Фото: “Лелека”
Разом з тим, щодня ми говорили співробітникам, якщо вони вважають за потрібне, то можуть покинути робочі місця та поїхали у безпечні місця. Проте, переважна більшість персоналу залишилися. Коли війська РФ були на підступах, ми попередили співробітників, що нас можуть взяти у полон, використовувати шпиталь для допомоги російським військовим. Тому кожен може прямо зараз покину заклад без застосування будь-яких санкцій. Я був вражений їхньою мужністю: майже всі залишилися, щоб надавати допомогу нашим військовим.
Звісно, що в таких умовах ми вели неймовірну роботу із підтримки та мотивації персоналу, адже деякі фахівці провели в шпиталі кілька важких тижнів, а частина з них були на робочих місцях майже два місяці, аж до повного припинення бойових дій на Київщині.
З часом, через те, що пологовий будинок допомагав рятувати військових, росіяни почали обстрілювати територію поблизу медичного закладу. Перший шматок російського снаряду, що потрапив в “Лелеку”, залетів в палату, де лежала мати з двійнею. Їй дуже пощастило, що в цей час вона та діти перебували у бомбосховищі. Стало надто небезпечно. Тому з 7 березня нам довелося призупинити прийом вагітних та породіль – останню породіллю 6 березня ми доставили в інший, більш безпечний, столичний пологовий. Також евакуювалися частина співробітників з сім’ями. І це, очевидно, врятувало наш колектив, оскільки вже через декілька днів ворог обстріляв наш медичний заклад з “Градів”, було пошкоджено більше половини вікон, фасад, системи вентиляції, автомобілі та серйозно травмовано одну людину.
Війська РФ обстріляли з “Градів” медичний центр “Лелека”. Фото: “Лелека”
Далі “Лелека” працював лише в якості прифронтового шпиталю для прийому поранених і надання їм первинної допомоги перед переводом в профільні медичні центри. В такому форматі функціонували до повного припинення бойових дій на Київщині.
Разом з тим, нами було прийнято рішення, що, поки є можливість, треба вивезти дороговартісне обладнання. Це в перспективі дає можливість відновити бізнес. Тому я перевіз частину устаткування на захід країни. Натомість батько був у медичному центрі майже два місяці постійно. Разом з ним працювало кілька наших фахівців та медсестер. Окрім того, йому вдалося залучили для допомоги пораненим ще кілька медиків. Здебільшого, це були “Госпітальєри”.
Зізнаюся, нам критично бракувало ресурсів і було дуже важко їх знаходити.
11 березня окупанти обстріляли “Лелеку”. Розкажіть, що відбувалось того дня?
– На той час ми вже не приймали профільних пацієнтів. Але у центрі мешкали поранені, яким ми надавали медичну допомогу, співробітники ДСНС та наші медики. Того дня всі бачили, як над закладом пролітав дрон, але збити його було нічим. Ми зрозуміли, що є небезпека, і перемістилися у підвал.
І, дійсно, ввечері у нас був “приліт”. Через обстріл пошкоджень зазнав фасад будівлі, повилітали майже всі вікна, знищена система кондиціювання, потрощені автомобілі, що були на території закладу, та побитий сам двір.
На жаль, двоє людей, які знехтували попередженням та вийшли на вулицю під час обстрілів, отримали поранення. У одного чоловіка сталася сильна кровотеча, але нам вдалося його врятувати. Інший отримав сильне психологічне потрясіння. Згодом ми дізналися, що йому так і не вдалося справитися і він наклав на себе руки.
Окупанти навмисно обстріляли медичний заклад?
– Підозрюємо, що так. По-перше, стріляли дуже влучно. По-друге, тероборона побачила мітки на медичному центрі. Про такі мітки розповідали деякі інші керівники медичних центрів і лікарень.
“Лелека” після обстрілу. Фото: “Лелека”
Яких збитків завдано клініці через обстріл та загалом через призупинення бізнесу?
– Прямі збитки, пов’язані із руйнуванням будівлі та прибудинкової території, складають приблизно $1 млн. А збитки через те, що ми не мали можливості повноцінно працювати кілька місяців поспіль, навіть важко підрахувати – їх в рази більше, ніж прямих втрат.
Тобто, заклад, починаючи з перших чисел березня, не працював?
– Так, пологовий будинок в Пущі-Водиці припинив прийом профільних пацієнтів на початку березня. На щастя, наприкінці березня нашим військам вдалося звільнити Київщину від ворога. Тож, ми зуміли максимально закумулювати свої сили та під кінець березня відновили роботу нашої жіночої консультації у столиці на Печерську.
Також у квітні запустили тимчасове акушерське відділення на базі 5-го пологового будинку у Києві. Тут наші фахівці приймають породіль.
Окрім того, зважаючи на те, що чимало людей, рятуючись від війни, покинули домівки та переїхати у більш безпечні місця, зокрема, на захід країни, вирішили відкрити філію у Львові. Адже серед переміщених осіб чимало й наших клієнтів, яким ми й сьогодні продовжуємо надавати послуги, відповідно до їх пакетів. Невеличкий медичний центр для жінок та дітей “Лелека-UP” почав приймати пацієнтів наприкінці березня.
Сьогодні можна говорити про те, що внаслідок війни кількість пологів загалом по Україні зменшиться. У нас велике та просторе приміщення у Пущі-Водиці, яке потрібно задіяти на повну потужність. Тому вже зараз активно працюємо над планом розширення спектру медичних напрямків та послуг, які надаватимемо в майбутньому. Плануємо вже 1 вересня відчинити двері для вагітних та породіль, а також запускаємо новий напрямок, трансформуючи пологовий будинок на багатопрофільний медичний центр.
Які ще напрями будуть окрім пологового?
– Ми запускаємо хірургічне відділення для всієї родин з використанням передових методик хірургічних втручань, що схвалені не лише в Україні, а й у США та Західній Європі.
Вже майже готові до запуску напрямки з оперативної гінекології та мамології, судинної хірургії (флебології), абдомінальної(лапароскопічної) хірургії, баріатричної хірургії, пластичної хірургії, проктологічних операцій, урологічних операцій, ендокринної хірургії, амбулаторної хірургії, ендоскопії тощо.
Звісно, що запуск нових напрямків – це розвиток. Але, водночас, це вимушений розвиток, щоб наш пологовий будинок мав можливість повноцінно жити та функціонувати.
За перші два тижні повномасштабного вторгнення у “Лелеці” народилось 26 діток. Фото: “Лелека”
Наскільки важко зараз залучити кошти для розвитку бізнесу?
– Коли нам бракувало грошей для закупівлі харчів та медикаментів під час бойових дій на Київщині, нам вдалося залучити від іноземних фондів невелику фінансову допомогу.
Проте, на жаль, сьогодні більшість іноземців не готові інвестувати у розвиток бізнесу. Дехто вважає, що після закінчення війни міжнародні бізнеси будуть активно вкладати фінанси в Україну. Але війна триває…
Сьогодні сподіваємося тільки на кредитні лінії під 5-9%, які виділяє для бізнесу держава. Однак, на папері ці кошти є. Їх навіть наче потроху дають окремим бізнесам. Але отримати кредит за даною програмою дуже важко..
Поговоримо про ринок. Наскільки він скоротився, чи впав попит на послуги?
– Можливо, для багатьох людей обговорення демографічної ситуації в країні наразі здається недоречним чи неактуальним. Очевидно, що в умовах, коли в країні немає абсолютно безпечних місць, люди, перш за все, дбають про збереження життя й здоров’я, намагаються організувати більш-менш нормальні умови життя. Окрім того, більшість чоловіків в будь-яку мить можуть бути мобілізовані для захисту країни. Або вже захищають Україну від ворога. Така ситуація негативно впливає на планування вагітностей.
Проте, маю зауважити, що ситуація зі скороченням народжуваності існувала ще до повномасштабного вторгнення Росії.
Так, за даними Держстату, у 2019-му році щомісяця в середньому народжувалося 25,7 тисяч немовлят, у 2020-му – 24,5 тисяч малюків, у 2021-му – 22 тисяч діток, а на початок 2022-го – 18 тисяч новонароджених. Наприклад, у січні 2022 в Україні народилося 18 062 немовляти, що на 18% менше, ніж у січні 2021-го, коли на світ з’явилася 21 931 дитина.
Якщо взяти дані столиці, то ситуація дзеркальна: у січні 2022-го року у Києві народилось 1 934 немовлят, у січні 2021-го – 2 393 малюків, а у січні 2020-го – 2 828 діток.
Опираючись на дані “Лелеки”, ситуація наступна: до 24 лютого у нас було до 250 пологів на місяць, у липні – 75. Якщо порівнювати показники квітня та липня, то у нашій філії на базі 5-го пологового будинку народжуваність збільшилася на 60-70%. Але потрібно розуміти, що народжуються дітки, які були зачаті до початку повномасштабного вторгнення. Сьогодні ж, за нашими даними, жінок при надії, вагітність яких наступила вже під час війни, у 1,5 рази менше, ніж було до війни. Загалом, ринок акушерських послуг у Києві скоротився на 50%.
Отже, демографічна картина в Україні і так була не райдужна. А війна її значно поглибила. Тому нам потрібно вже зараз думати, шукати шляхи розв’язання даного питання, розробляти план рішень та першочергових дій. І тут повинні працювати як медичні установи, так і держава.
Ринок акушерських послуг у Києві скоротився на 50%. Фото: “Лелека”
В кінці березня між “Лелекою” та пацієнтками виникло непорозуміння, коли вони не змогли скористатися послугами, попередньо заплативши за них. Вимагали повернути гроші, але медичний центр не міг одразу задовольнити потребу. Адже, як ви вже сказали, заклад мав фінансові труднощі. Вам вже вдалося вирішити це питання?
– В акушерській діяльності є дуже багато авансів. Зазвичай, людина вносить аванс за послуги, якими планує скористатися. Ці гроші бізнес ніколи не тримає на рахунку, тому що вони мають бути в роботі. Тобто, отримані від пацієнтів кошти являються обіговими. Вони не лежать на депозитах клієнтів, а забезпечують повноцінне і безперебійне функціонування закладу. З настанням війни, надходження коштів припинилося. А суми, які необхідно відшкодувати, значно перевищують сьогоднішні можливості підприємства.
Разом з тим, ми неодноразово офіційно наголошували, що не відмовляємося від своїх обов’язків, в тому числі, і фінансових. Незважаючи на те, що згідно з умовами контракту, воєнні дії є юридичною підставою для звільнення сторін від виконання зобов’язань за договорами, “Лелека” не знімає з себе фінансової відповідальності щодо повернення коштів. Наша команда працює над проблемою і робить все можливе, щоб до кінця року вирішити питання.
У нас є оптимістичний сценарій: узяти зараз кредит і провести виплати відразу – наразі ведемо важкі переговори з фінансовими установами. А є песимістичний варіант: віддавати гроші з подальшого прибутку “Лелеки”. Чому песимістичний? Тому що це буде розтягнуто в часі.
Зазначу, що наші лікарі, які мали таку можливість, продовжували консультувати пацієнток онлайн, ми надавали послуги за умовами пакетів в наших жіночих консультаціях у Києві та Львові. Хто находився у Києві, міг народити у філії “Лелеки” на базі 5-го пологового будинку.
Окрім того, нині ми розробили опцію депозиту, за яким можна використати кошти за ненадані послуги. Пацієнти, члени їх родин або ж третя особа, якій пацієнт має право передати цей депозит, може отримати медичні послуги у наших філіях Києва та Львова за рахунок сплачених раніше коштів.
Тобто, пацієнтка може очікувати на повернення коштів, яке ми обов’язково зробимо (питання лише в часі) або ж скористатися своїми депозитними коштами самостійно, передати їх членам родини чи третій особі. І у нас вже є кілька випадків, коли пацієнтки передали свої пакети на пологи подругам і ті благополучно народили у нас.
“Лелека” на постійному зв’язку з пацієнтами та продовжує інформувати їх щодо етапів вирішення даного питання. Для нас вирішення проблеми повернення коштів за ненадані послуги є пріоритетною, тому ми активно працюємо над її рішенням.
Чи можуть сьогоднішній курс валют та рівень інфляції спричинити зростання цін на послуги у клініці?
– Звісно. У медицині різні послуги реагують на коливання курсу. Наприклад, аналізи – це здебільшого імпортні реагенти. Якщо курс піднявся на 25%, то вартість аналізів збільшиться на 20-30%. Так само з імпортними медикаментами.
Дорожчає і робота людей. За великої інфляції зростають ціни у магазинах і на медичні послуги. Якщо сьогодні гривня знецінилася на 25%, то за 6-9 місяців ціни на медичні послуги піднімуться на 25%. Це стала практика.
Чого не вистачає українській медицині? Які потрібні реформи, щоб наша медицина була найкращою?
– Медицина не існує окремо від держави та її економіки. Якісна медицина у тих країнах, де розвинута економіка. Україні не вистачає потужної економіки, але це не єдина проблема. Є ще й неефективне використовування ресурсів. Наприклад, утримання великої кількості маленьких лікарень, які невигідні для державного бюджету. Також зарплати лікарів замість офіційного підняття заробітної плати тощо.
В той же час, державним лікарням не вистачає управлінських знань і навичок. Тут приватна медицина може допомагати державній, але держава цим не завжди хоче користуватися або не знає як. Незважаючи на все, я вірю, що країна, яка в такий складний час будує та відновлює пологові будинки, точно має світле майбутнє.
Источник: delo.ua
