Дніпровський бізнесмен В’ячеслав Мішалов інвестує у різні сфери. Серед його активів — металургійне та машинобудівне підприємства, інтернет-провайдер, торгівля паливом, фінансовий сектор, нерухомість та ЗМІ. Він також був депутатом міськради Дніпра та півтора року секретарем міськради.
Про розвиток української промисловості, про плани щодо використання власного медіаресурсу, про партнера, який потрапив під санкції РНБО, та про свої політичні плани В’ячеслав Мішалов розповів в інтерв’ю Delo.ua</strong>.
На експортних ринках українцям доводиться конкурувати ціною
Спектр прикладання ваших бізнес-зусиль дивує своєю широтою. Класична промисловість, телеком, ЗМІ, нерухомість, фінсектор, паливо. Незвичайний набір. Це випадковість чи глибока зацікавленість у конкретних галузях?
— У дитинстві батьки мене не балували, хоч і мали таку можливість. До того ж я досить рано одружився, з’явилися діти. Потреби зростали. Тому на початку самостійного життя я мав гостру потребу.
Цікавили ринки, що швидко ростуть, тож я почав вкладатися в IT та інтернет-індустрію. На той час це було щось нове, тому конкуренція була не така жорстка, як на класичних ринках. У промисловість я увійшов як інвестор, можна сказати, випадково. Під час візиту до Києва мене познайомили з Вадимом Новинським, який хотів продати завод “ДніпроПрес”. Ми швидко закрили угоду.
Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua
Серед ваших партнерів щодо “ДніпроПресу” був Вадим Єрмолаєв, який потрапив під санкції РНБО. Ви продовжуєте співпрацювати?
— Він продав свою частку заздалегідь, ще до санкцій. Тож тепер він не впливає на підприємство. На мою думку, він зайнятий однією справою — методично доводить, що санкції проти нього були неправильним та нелогічним рішенням.
Розповідають, що після придбання заводу ви пішли здобувати профільну освіту. Допомогло це у розвитку підприємства?
— Так. З моменту придбання (у 2011 році) і тепер — це два різні підприємства. За цей час завод виріс разів у десять за обсягом продукції та у грошах. І навіть зараз, попри війну, продовжуємо велику програму модернізації. Два підприємства — “ДніпроПрес” та “ДніпроПрес Сталь” — займаються виробництвом іржостійкої сталі та машинобудуванням. Обидва орієнтовані на експорт. Це дуже конкурентні ринки. Тому без постійного оновлення залишатися успішним неможливо.
На які ринки ви орієнтуєтесь?
— На країни ЄС та США. Це головні ринки, цікаві й складні. Тут не стоїть питання якості. Якість має бути абсолютною. А ось ціна — дуже еластична. Ми як український виробник у невигідній позиції. Коли пропонуємо свій продукт, нам потрібно зацікавити покупця, пояснити, чому не варто купувати те саме у фінів, австрійців чи італійців. Але у нас триває війна, а це додаткові ризики для покупців, тож доводиться давати дисконт.
Великий?
— Мінімум 5%! А 5% для таких товарних ринків — це зазвичай більш, ніж половина рентабельності. Притому що у нас вже є ім’я, вже є якість, ми працювали 10 років, оббили всі пороги, з усіма познайомилися особисто. До війни привозили партнерів до себе на виробництво, демонстрували наше обладнання та процеси.
Наприклад, Індія змогла побудувати вертикальні ланцюжки від нікелевої руди до іржостійкої сталі. Конкурувати та боротися за клієнта важко, але можливо.
“За роки володіння “ДніпроПрес Сталлю” довелося обійти всіх клієнтів особисто”. Фото пресслужби
Чи є можливість не надавати таку знижку? Працювати на загальних умовах?
— Торгуватися за клієнта будь-що доведеться. Але експортноорієнтованим компаніям потрібна дієва підтримка держави.
По-перше, вкрай важлива нормальна робота державного Укрексімбанка. Він має виписувати правильні гарантії, надавати факторинги, займатися розвитком сектору. Цього не було ані до війни, ані тепер.
По-друге, розвивати промисловість в Україні досі важко. Підвести електрику, залізничну гілку до проммайданчика — простіше висадитись на Місяць.
Українська металургія насправді на дуже високому рівні. “Інтерпайп”, “Метінвест” — це відомі в усьому світі компанії. Але й великим нашим гравцям, і нам досі важко розвивати галузь. Ми ніби змагаємось із гирями на ногах.
Я маю з чим порівнювати. Є інвестиційні агенції у Швейцарії, Румунії, Словенії. З ними можна домовитися багато про що. Аж до податкових знижок. Український бізнес цього позбавлений, тому втрачає прибуток та можливість експонентного розвитку.
Були у нас “інвестняні”, я й сам провозився з ними рік. Але нічого з цього розумного не вийшло. А мій час — дорогий.
Через депопуляцію ми втрачаємо цілі сектори економіки
Ви сказали, що довелося скоротити певну кількість людей на виробництві. Це наслідки війни?
— Автоматизація процесів призводить до скорочення низькооплачуваних людей та збільшення високооплачуваних. І цей процес безперервний.
Питання не у війні. У всьому світі зростає вартість людської праці. Наш продукт, іржостійка сталь, дорожча за звичайні сталі, але вироби з неї дають змогу розширити міжсервісні інтервали і зрештою зменшити витрати на людську працю. Але війна, звісно, значно погіршила ситуацію в Україні.
Люди — найцінніше, що має країна. Земля має ціну, заводи мають ціну. Яку — вже друге питання, будь-яку. А люди — безцінні. Їх не можна назавтра народити, виростити та вивчити нових, за день і навіть за рік. Кваліфікованих працівників не можна навіть привезти — надлишку у світі немає.
Це найважливіша проблема для нашої країни, та, на жаль, її ніхто не вирішує. У Дніпрі багато вишів, але вони порожні. Студенти масово виїхали за кордон. І вони вже не повернуться.
Депопуляція загрожує не лише браком кадрів. Є й гірші наслідки. За депопуляцією йде деіндустріалізація.
Наведу приклад з іншої галузі. У нас зараз проблеми із віконним склом. В Україні був власний завод з виробництва плоского скла, який опинився на тимчасово окупованій території. Але будувати зараз новий завод дуже ризиковано, тому що в Україні недостатньо людей для його повноцінного навантаження.
Простіше імпортувати. Втрачаючи людей, ми втрачаємо цілі сектори економіки. Ми могли б самі експортувати щось до менших країн і заробляти на цьому.
Після кожного блекауту у нашого провайдера — черги нових клієнтів
Ваш інтернет-провайдер “Фрегат” — значний гравець у Дніпрі. Ви розвиваєте мережу, відкриваєтеся у сусідніх регіонах. Які з них ключові для вас?
— Далеко не лише у Дніпрі. У нас досить міцна позиція у центрі України. Натепер представлені у 17 містах. Ключових регіонів не виділяємо — прагнемо розширюватись у регіонах присутності та дивимося на сусідні області.
На щастя, ми не дуже постраждали від бойових дій. Але, як і вся країна, маємо труднощі від перебоїв з енергопостачанням. Тому зараз готуємось до зимової кампанії. Купуємо генератори, безперебійники і, звичайно ж, збираємося будувати нові мережі.
Зараз активно розвивають енергонезалежні оптичні GPON-мережі з оптикою від провайдера до конкретного споживача. Чи велика частка таких абонентів у вашій мережі?
— Уже понад 60%.
Найбільші інтернет-провайдери країни хочуть домогтися заборони для локальних учасників ринку працювати за спрощеною схемою оподаткування. Мінцифри та НКЕК, до речі, підтримали маленьких гравців та виступили на захист конкуренції. Яка ваша позиція щодо цього питання?
— Ми, через масштаб, є великою компанією, тож працюємо на загальній системі оподаткування. Слід зауважити, що в Україні вкрай дешевий інтернет. Один із найякісніших у світі, але його ціна нижча, ніж у країнах Центральної Африки. Тобто маржа у цьому бізнесі дуже невелика. Тож коли з нами конкурують гравці, оформлені як ФОПи, ми одразу опиняємося в ситуації щонайменше на 20% гіршій за них, бо маємо сплачувати ПДВ.
Мейджори, серед яких і наші мобільні оператори, можуть кроссубсидувати розвиток завдяки доходам від мобільного зв’язку, ми ж позбавлені цього.
Я не прихильник підвищення податків під час війни. Проте вважаю, що умови мають бути загальними для всіх. Тому впевнений, що система оподаткування для всіх провайдерів має бути єдиною.
Якщо така маленька маржа, чи варто очікувати зростання цін найближчим часом?
— Зростання — неминуче. Я не готовий прогнозувати, у листопаді, грудні чи у січні наступного року це відбудеться, але це чекає на нас усіх. Валютна компонента у галузі — фантастична. Все обладнання та багато витратних матеріалів імпортні.
Поки що ціни підіймати не готові, немає коаліції гравців, немає олігополії. Та коли перша п’ятірка представників галузі скаже: “Давайте піднімемо ціну на 20% і поступово будемо наближатися до якоїсь визначеної рентабельності”, — ціни почнуть зростати.
“Впевнений, що інтернет-провайдер — це будівельна компанія”. Фото пресслужби
В політику йдуть наркомани від влади
Ваш медіабізнес. У вас були різні проєкти, серед яких i.ua, gorod.dp.ua, зараз у вас є “Інформатор”, що бурхливо зростає. Це чистий бізнес чи інструмент впливу?
— Лише бізнес. І i.ua, і gorod.dp.ua я продав свого часу. “Інформатор” також обов’язково продам. Я не розглядаю його як медіапалицю чи інструмент для участі у політиці.
У нас не просто “Інформатор”. Є регіональні субдомени проєкту. Є мережа телеграм-каналів, є радіостанції. І це цілком собі прибуткова історія, але прибуток ми реінвестуємо. Настане момент, ми і цей актив продамо.
А як же ваша політична кар’єра? Ви були місцевим депутатом у місті-мільйоннику і секретарем міськради.
— Похід у політику у 2015-2017 роках був великою помилкою. Я вже вісім років не депутат, але це досі мене “наздоганяє”. У жодному разі я не збираюся повертатися туди. Я хотів щось змінити на краще. Вибрав політсилу, яка, як мені здавалося, відрізнялася від інших. Але врешті партія “Самопоміч” показала себе не з кращого боку. Я, можна сказати, став жертвою політичного маркетингу та “придбав львівське повітря”.
Річ у тому, що політик чи чиновник не працює на результат. У нього немає KPI, мені не близька така модель життя. Я вважаю, що є люди-ремісники та наркомани. Наркомани від влади. Не хочу засуджувати їх, але мене не поглинула ця пристрасть.
Мені багато хочеться донести до суспільства, до держави, але я хочу створювати робочі місця, створювати продукти, конкурувати, бути успішним. Хочу щодня рахувати собівартість, ефективність. До того ж у політиці чесною працею не заробити тих грошей, що у бізнесі. Тому не може бути й мови про повернення у політику. Для мене це цілком виключено.
Источник: delo.ua