Підставляти – це не означає підсиджувати. До того ж підставляти можна і без будь-якої задньої думки, чим я вперто займався протягом кількох років спільної роботи.
І думки у мене були при цьому виключно передні. Полегшити життя у дрібницях і вирватися вперед у головному – ось що тоді мене хвилювало. Я дуже швидко і навіть з лихістю виконував поставлені завдання. Дружба з програмним кодом робила мене практично невразливою перед будь-якою проблемою. Це начальник добре знав. Але моя зайва сміливість, як я набагато пізніше зрозумів, часом ставила його в глухий кут. Все оперативно зробити і всім допомогти, кому треба і кому не треба було моїм девізом.
Дзвінок із суміжної служби не викликав у мене жодного почуття небезпеки. Просили знайти стару програму для верстата із ЧПУ, яку я робив три роки тому. Робота для цеху довгий час була для нас обов'язком та приносила додатковий прибуток у вигляді разових премій. Але потім цех перевели у відання цієї суміжної служби. Я швидко відгукнувся на прохання і сказав, що подивлюсь у каталозі. Через півгодини був виклик начальника.
– Я ж сказав їм, що в нас нічого не лишилося! – У серцях промовив він. – Нас же усунули від цієї роботи! Ми їм знайдемо програму, а премії отримуватимуть вони!
– Але я хотів, як краще, – я справді так думав і вважав, що маю все віддати по першому дзвінку. Не розбиратимемося, хто думав правильніше. Тільки програму нам довелося не лише віддати, а й доопрацювати, а звітували за неї хлопці із суміжної служби.
Мій шеф пробував пустити справу по іншому шляху, більш вигідному для нас, але підключилися високі заводські кола, і вся вигода дісталася тим хлопцям, а нам залишилася тільки робота. І все завдяки моїй раптовій відповіді.
Опишу ще один випадок. Начальник викликав мене з найбажанішими намірами – дати роботу. Сам він раптово їхав у відрядження і мав намір залишити мене за головного. Він докладно описав, кому як відповідати, чого побоюватись і як розподілити завдання, яке він залишає, між людьми.
Я кмітливо кивав і не бачив жодних труднощів. От тільки відмовляти людям було важко. Прийде такий ввічливий чоловік, так добре попросить, що хочеться зробити і побачити в його розумних очах подяку! А про чарівну жінку і говорити нема чого! Але про це краще зараз промовчати. Поїде, якось розберуся.
Розбиратися я почав наступного дня прямо з ранку, коли побачив, що робить співробітниця з інформацією на диску. Подумати тільки, вона коригувала її вручну! Файл із двома тисячами записів! Їй півдня не вистачить. А програму можна зробити за десять хвилин. Я не міг на таке дивитись і відібрав роботу. Швидко її виконавши, я надав модуль Надії, пояснив, як запускати, як вводити дані, і пішов пити каву. Вона прибігла хвилин за п'ять із криком, що програма знялася. Я пішов розбиратись. Файл зник. Якими шляхами Надія досягла цього, я уявити не міг. Добре, що копія залишалася на моєму комп'ютері. Довелося і цю частину роботи зробити самому.
На оперативці мав розподілити завдання, залишене начальником. Співробітники, затамувавши подих, дивилися на мене, щоправда, не дуже жадібними очима. А завдання було таким цікавим! І я вирішив ні з ким не ділитися. Я відчував, як приступить до своєї частини Олена, яку методику обере Сергій і якими питаннями мене закидає Люба. Ні, швидше самому. Сказавши те необхідне, що оперативну роботу робило оперативною, я всіх розігнав по робочих місцях, а сам не на жарт захопився розумінням проблеми. Рішення народжувалися моментально у вигляді команд мови програмування. Коли я підключив свої напрацювання, виходило, що й роздавати нема чого. Заглибившись у роботу, я не прореагував на прихід дівчини з великою папкою. Вона щось намагалася мені пояснити, але я тільки доброзичливо кивав, не бажаючи випадати з проблеми, що вирішується. Зраділа, вона залишила папку, приклала до неї службову записку і випурхнула з кімнати.
Наступного тижня начальник, що повернувся з відрядження, застав народ за пустими розмовами про життя, а мене за комп'ютером. При цьому я натхненно поїдав бутерброд. Він терпляче почекав, поки я його доїм, а потім тихо спитав:
– А звідки у нас завдання на розрахунок штампу?
Є у робіт така властивість. Якщо вони потрапляють у бюро, то ніякими засобами їх вже не позбудешся, особливо, якщо вони підкріплені службовими. Так було і з цією.
Опишу ще один випадок. На цей раз начальник пішов у відпустку і знову залишив мене на заміщенні. Не те, що він хотів собі неприємностей. Навпаки, він знав, що з будь-якою роботою я впораюсь – і своєю, і чужою, хоча чужих йому дуже не хотілося. У цей час у відділі запроваджувався бригадний поспіль. Усіх начальників бюро зібрав начальник відділу та докладно розповів, як треба вважати премію за понаднормові роботи. Він дав завдання через три дні надати цифри кожному працівникові, кожен із яких тепер вважався членом бригади.
Колеги ретельно працювали з листком паперу та авторучкою, помножуючи оклад кожного на всілякі коефіцієнти. Найледачішим виявився я. Швидко написана програма обробила файл із введеними співробітниками та видала роздруківку. З нею я з'явився на наступну оперативку. Начальник відділу виявив надзвичайний інтерес до роздруківки і, недовго думаючи, доручив мені доповнити мою спонтанну творчість цілим комплексом програм. Розрахунок, який спочатку не планували автоматизувати, знайшов свого ентузіаста.
Повернувшись, мій начальник застав епоху запеклого впровадження. З боку його, звичайно, не було жодного негативу, але ще три місяці, які я витратив на доведення комплексу програм, він сподівався використати наукові розрахунки. Я ж і впроваджував і супроводжував своє дітище із задоволенням. Через два роки супровід потихеньку передали до сусіднього бюро. Тут у мене вже порівняно ослабло натхнення до цієї роботи, і я став зговірливим.
Тож, дорогий читачу, не турбуйся! Підставити свого начальника можна й не підсиджуючи його, а з найщирішими та найщирішими намірами.