Який механізм запустив “чорний понеділок”, що став “детонатором” нової економічної реальності
Останнім часом, а особливо у останні дні особливу увагу у світі зосереджено на ціновій ситуації на ринку нафти. Понеділок, 20 квітня вже назвали “чорним понеділком”, оскільки ситуація склалась нестандартна. 20 квітня 2020 року ціна травневих ф’ючерсів WTI впала майже на 300%, опустившись до мінус $37,63 за барель. Вчора WTI незначно подорожчала, проте ціни залишаються негативними.
Після того, як ф’ючерси на нафту WTI в Нью-Йорку опустилися до позначки мінус $40 за барель, слідом знизились ціни на фізичні сорти в Європі. Середземноморська ціна Urals опустилася до мінус $2 за барель. За день котирування втратили близько $15.
Кратко и по делу в Telegram
Ф’ючерси на нафту марки Brent у процесі торгів 21 квітня 2020 року опустилися нижче $20 за барель вперше з лютого 2002 року. Станом на 16:29 21.04.2020 року спотова ціна Brent на Лондонській біржі становить $19,61 за барель, що на 23% або на $6 нижче, ніж на закритті попередніх торгів. При цьому червневий ф’ючерс на Brent торгується по $26,3 за барель.
Нафтою марки WTI 21 квітня продовжували торгувати за ціною мінус $2,39 за барель (станом на 16:29 21.04.2020 року).
Ціна на барель російської нафти сорту Urals 21 квітня опустилася нижче $10, Urals із поставкою в порти Середземномор’я продавалася за ціною грудня 1998 року — $8,48 за барель. Отже продавці нафти готові доплатити покупцеві, щоб у них забрали сировину.
На сьогодні вільних резервуарів для зберігання нафти в Європі практично не залишилося і нафтотрейдери використовують в якості ємностей для зберігання танкери (про комерційно-привабливі можливості України для зберігання міжнародних запасів нафти вже заявив керівник “Нафтогазу” Юрій Вітренко).
Дійсно складна і нестандартна ситуація. Експерти намагаються пояснити причини несподіваного зниження цін на нафту.
Серед них виокремлюють такі:
— зниження обсягів споживання нафти у зв’язку із всесвітнім карантином внаслідок скорочення авіаперевезень та взагалі обсягів споживання продуктів нафтопереробки;
— недосягнення домовленостей на початковому етапі перемовин, коли Саудівська Аравія спочатку не хотіла знижувати обсяги видобутку, а потім інші країни також вирішити не знижувати обсяги видобутку і намагались продати якнайбільше нафти на спотовому ринку;
— запізнення у досягненні домовленостей щодо зменшення обсягів видобутку нафти, які почнуть діяти тільки з травня; позиція Росії на перемовинах щодо обсягів видобутку;
— цінові спекуляції на ринку; зменшення потреби у продуктах нафтопереробки взагалі у світі і т. ін.
“Довгі хвилі” и “детонатор”
Цей перелік можливо було б продовжувати, але питання, на нашу думку, не зовсім таке й просте і тому нами виокремлені деякі нестандартні, на перший погляд, причини. Їх нестандартність полягає в тому, що на них поки що ніхто не звернув увагу. Отже причини, як ми вважаємо, є не такі прозорі, зрозумілі і традиційні, як здається, на перший погляд. Вони є більш глибокими, їх можливо ототожнити з айсбергом, коли ми бачимо тільки його верхівку.
Дійсна причина полягає в тому, що у світовому економічному просторі періодично виникає бажання щодо певного переділу світу, розширення меж влади, усунення небажаних конкурентів.
Зазначені цілі впродовж, наприклад періоду з 1990 року по теперішній час досягались з використанням різних інструментів. У даному випадку ситуацію на ринку нафти можливо вважати одним з таких інструментів. І усе це спостерігалось на фоні так званих “довгих хвиль” Кондратьева. Микола Кондратьєв на основі емпіричних даних розвитку світової економічної системи довів факт наявності циклів тривалістю від 40 до 60 років.
Звернемо увагу на цикли Кондратьєва, які спостерігались у ХХ — ХХІ сторіччі. Так четверта хвиля Кондратьєва розпочалась у 1939 — 1950 рр. (висхідна стадія) і спадна — у 1968 — 1974 роках. Отже “нафтова криза” 1973 — 1975 рр. співпадає із найбільшим рівнем спаду цієї хвилі. Наступна хвиля: висхідна стадія — 1984 — 1991 рр., спад — у 2005 — 2008 рр. Отже чергова нафтова криза — 2008 рік.
Читайте также:
Украина предлагает миру свои хранилища для нефти — "Нафтогаз"
А тепер проведемо аналогії. Загадаємо ситуацію наприкінці 70-х років — країни ОПЕК укріпили свої позиції, більшість із них взяла під контроль усі видобувні потужності у своїх державах, позбавивши, таким чином, західні ТНК джерел нафти. Найбільші західні нафтові корпорації перетворилися в покупців сировини й продавців продуктів її переробки, втративши можливість диктувати власні умови урядам, як це було в 1950 — 1960-ті роки.
Найтяжчій нафтовій кризі (а також нафтовому ембарго) посприяла й політична ситуація на Близькому Сході, пов”язана з конфліктом арабського світу з Ізраїлем. Усе це призвело до зростання авторитету, значення та ролі країн Близького і Середнього Сходу в світовому господарстві. Саме вони стали основними експортерами нафти і виникла залежність промислово-розвинутих держав від її постачання з цих країн. Отже відбувся перерозподіл акцентів економічної влади у світі.
Наступна аналогія. Унаслідок чергового конфлікту США з Іраком у 2006 р. ціни на нафту продовжували зростати, досягши $74,64 за барель марки Brent і $68 за барель марки Urals, причому країни ОПЕК не вживали заходів щодо зниження їх рівня. У другому півріччі 2008 р. відбувся обвал цін на нафту до рекордного мінімуму — до $41,58 за барель, після чого ціни на сиру нафту почали зростали, і за 2009 р. нафта подорожчала на 80% — до $75 за барель.
В цей час спостерігалась політична криза в країнах Близького Сходу та Північної Африки, скоротилось постачання нафти з Лівії, що зумовили збереження цін на нафту на досить високому рівні. Знов таки цінова ситуація на ринку нафти пов”язана із політичими подіями.
Повернемося до стану нафтового ринку у квітні 2020 року. Так звана “нафтова війна” пов”язана не стільки із коронавірусом, скільки з іншими подіями. Як бачимо, чергову спадну стадію “довгої хвилі” Кондратьєва якраз і доцільно було очікувати у 2020 — 2023 роках.
Будь-які довгі хвилі пов”язані з “детонатором” — намаганням вирішити геополітичну проблему. Є підстави припустити, що у 2020 році ці причини пов”язані із Росією.
Ще одна причина, так би сказати, другорядна, але важлива — стримати агресивну державу, яка, останнім часом виступає ініціатором збройних конфліктів — агресія проти України із анексією Криму та бойовими діями на Донбасі, Сирія, підтримка квазідержав та втручання у внутрішні політичні процесі ближчих і віддалених сусідів та “партнерів”, які продовжуються вже не один рік. Така країна створює загрозу для світу. Крім того, останнім часом вона не намагається йти на компроміси (про сварку та ганебний програш цінових суперечок з Саудівською Аравію не написав тільки лінивий). В принципі, нинішній режим РФ є принципово не договороспроможний.
Наслідки для Росії
Сьогодні вже майже всі розуміють, що для Росії наслідки будуть найтяжчими. І для цього є низка причин.
По-перше, більшість з родовищ використовуються не один десяток років, їх консервація призведе до ще більшої кількості шкідливих домішок і тому краще продавати за низькими цінами, ніж консервувати. Тим більш, що Росія рік тому вже мала проблеми з поверненням неякісної нафти.
Звідси, по-друге — нафтосховища РФ скоріш за все заповнені практично повністю, оскільки там залишилась нафта, яка була повернута плюс та, яку добували впродовж цього року.
По-третє, собівартість видобутку російської нафти цілком конкурентоспроможна, а от транспортування суттєво її підвищує, що унеможливлюю забезпечення конкурентоспроможності на кордоні ЄС.
По-четверте, скільки б не писали російські ЗМІ про те, що доходи бюджету в них не так вже й суттєво залежать від нафто-долара, а факт залишається фактом. Отже суттєво постраждає в такій ситуації дохідна частина бюджету. Дивно, але зниження цін на енергоносії впливає значно більше на внутрішню і зовнішню політику Росії, ніж зміни макроекономічних показників.
Припустимо, що питома вага енергоресурсів складає невелику частину доходів бюджету (направду, це значна позиція, в різних джерелах вона зазначається від 15 до 54% (це певна статистична маніпуляція, яка має на меті заспокоїти внутрішнього споживача інформації), і, попри зростання загальних обсягів бюджету РФ, доля енергоресурсів в доходній частині — понад 50% (про це детальніше в майже офіційній інформації російського уряду: “Нафтова голка” — розвінчання міфів опозиції”, платформа “Руксперт”). Нині залежність від експорту енергоресурсів замовчується урядом Росії, однак, це однозначно вплине на витрати, пов’язані з “імперськими амбіціями”.
По-п’яте. Останніми днями спостерігається зростання курсу долара по відношенню до російського рубля, а це негативно вплине на економіку країни. Можна продовжувати і далі. Але ж нас цікавить інше — причини “нафтової війни” 2020 року. Вони ж полягають в наступному: використовувати нафту як інструмент вирішення глобальних економічних та політичних амбіцій держав, які мають зайняти місця світових лідерів. От вам і чергова спадна стадія “довгої хвилі” Кондратьєва, на якій починається чергова світова економічна криза.
Ця криза остаточно зафіксує зміну основних світових гравців: “просідання” економічної могутності США, зростання ролі Китаю та Індії, зниження економічних амбіцій та потенціалу ЄС.
І, головне для нас, різке зниження можливостей для агресивної політики Росії. А це вже шанс для відновлення територіальної цілісності нашої держави.
Источник: delo.ua
