-
Руслан Кисляк
журналіст
Екстраподаток для банків: у пошуках оптимальних джерел наповнення бюджету / Depositphotos
Очолюваний Данилом Гетманцевим парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики рекомендував народним депутатам затвердити законопроєкт про продовження на 2027 рік використання для банків підвищеної ставки податку на прибуток підприємств у розмірі 50% з одночасною забороною зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму збитків минулих періодів.
Законопроєкт №15262, ініційований самим Данилом Гетманцевимі зареєстрованийу Верховній Раді місяць тому, підтримали без зауважень Міністерствофінансів, Державна податкова служба і Міністерство юстиції, але категорично непідтримав Національний банк.
Що означає для банківської системи України запровадженняекстраподатку і які є тому альтернативи, — аналізувало Delo.ua.
Хто постраждаєнайбільше: державні, іноземні чи приватні банки
Формально ставка 50% буде однаковою для всіх. Фактично ж наслідкидля різних груп банків будуть кардинально різними, кажуть опитані виданнямбанкіри та експерти ринку.
Державні банки: держава забирає гроші сама у себе
На перший погляд саме державні банки мають постраждатинайбільше, бо вони формують левову частку прибутків сектору.
За даними, які надає для Delo.ua академік НАН України БогданДанилишин, лише за перше півріччя 2025 року державні банки сформували майже 66%прибутку всієї системи. Але держава як власник цих банків і без того отримуєзначну частину прибутку через дивіденди. Тому додатковий податок багато в чомуозначає лише зміну способу вилучення коштів.
Саме тому НБУ наголошує: замість автоматичного підвищенняподатку уряд може гнучко управляти дивідендною політикою держбанків, залишаючичастину коштів для розвитку та кредитування. Щоправда, тут є ризик — якщодержава надто агресивно вилучатиме прибуток, у майбутньому їй самій доведетьсядокапіталізовувати ці банки коштом бюджету.
Банки з іноземним капіталом: питання довіри
Для міжнародних банківських груп проблема полягає не стількиу грошах, скільки у правилах гри.
Голова правління ОТП Банку та голова ради НАБУ ВолодимирМудрий, а також віцепрезидент Асоціації українських банків та голова правлінняГлобус банку Сергій Мамедов зазначають: інвестор оцінює не лише поточнийприбуток, але й передбачуваність країни. Якщо тимчасовий воєнний податокпродовжується втретє поспіль, це змінює ставлення до українського ринку. Інвесторипочинають ставити питання:
- Чи справді цей податок тимчасовий?
- Якою буде ставка через два роки?
- Чи не стане така практика новою нормою?
Саме тому банкіри вважають головним ризиком не розмірподатку, а податкову непередбачуваність.
Приватні українські банки: найбільш вразлива група
Саме приватні українські банки можуть відчути найбільшийтиск. На відміну від держбанків, вони не мають державної підтримки. На відмінувід міжнародних груп — не мають доступу до капіталу материнських структур.
Голова правління Unex Bank Іван Світек відмічає, щобільшість банків сьогодні розраховують насамперед на власний прибуток якджерело розвитку. За його словами, підвищений податок безпосередньо обмежуєможливості нарощувати капітал, запускати нові продукти, інвестувати вцифровізацію, розвивати технології, фінансувати розширення бізнесу.
Саме тому для приватних банків 50% податок є не стількипитанням прибутку, скільки питанням майбутнього розвитку.
Отже, формально законопроєкт однаково ставиться до всіхбанків. Але для державних банків це переважно питання перерозподілу ресурсувсередині держави. Для іноземних банків — питання інвестиційного клімату. Дляприватних українських банків — питання виживання та розвитку.
Приватизація держбанків: ризик, про який говорятьнайменше
Україна багато років декларує намір скоротитичастку держави в банківській системі. Це одна з ключових вимог міжнароднихпартнерів. Але потенційний інвестор купує не лише банк. Він купуєпрогнозованість майбутнього.
Саме тому Володимир Мудрий називає продовження екстраподаткунегативним сигналом для потенційних покупців державних банків. Сергій Мамедовпогоджується з цією оцінкою. На його думку, тимчасові податки можуть бутивиправданими в кризових умовах. Але коли вони починають продовжуватися рік зароком, інвестори починають закладати додаткову премію за ризик.
В результаті держава ризикує продати актив дешевше абовзагалі не знайти стратегічного інвестора.
Тож найбільший ризик може полягати навіть не в кредитуванні,і не в прибутковості банків, а в тому, що Україна поступово формує репутаціюкраїни, де тимчасові податкові рішення стають довгостроковою практикою. Длябюджету це може бути вигідно сьогодні. Для майбутніх інвесторів — це сигналпідвищеного ризику. А для приватизації державних банків — потенційне зниженняїхньої ринкової вартості.
Можливіальтернативи екстраподатку
Опитані Delo.ua експерти,навіть ті, хто визнає потребу держави в додаткових доходах, фактичнопогоджуються в одному: проста 50% ставка для всіх банків — не єдиний можливийваріант. Питання лише в тому, які альтернативи є реалістичними.
Альтернатива 1. Дивіденди державних банків
Найочевидніший варіант — гнучкіше використовувати дивіденднуполітику державних банків.
Цю логіку, зокрема, підтримує Національний банк. Її сутьпроста: якщо значну частину прибутку сектору формують державні банки, державаяк акціонер може вилучати частину прибутку через дивіденди, а не підвищуватиподаток для всієї системи.
Перевага такого підходу — гнучкість. Уряд може щорокувирішувати, скільки коштів спрямувати до бюджету, а скільки залишити в капіталібанків для кредитування енергетики, оборонної промисловості, інфраструктури тавідновлення.
Недолік очевидний: цей інструмент не охоплює приватні таіноземні банки. Саме на це звертає увагу Богдан Данилишин. Якщо частинафінансової ренти формується не лише держбанками, а й приватними та іноземнимигравцями, одних дивідендів державних банків недостатньо.
Альтернатива 2. Податок не на весь прибуток, а нафінансову ренту
Це найцікавіший, але й найскладніший варіант. Його логікаполягає в тому, щоб підвищено оподатковувати не весь банківський прибуток, алише ту його частину, яка сформована завдяки державним і квазідержавнимінструментам: ОВДП, депозитним сертифікатам НБУ, високим процентним ставкам, бюджетнимпотокам, іншим низькоризиковим інструментам, пов’язаним із державою.
У такому разі держава не карає банк за кредитування бізнесуабо населення. Вона вилучає частину доходу, який виник завдяки фінансовійархітектурі воєнного часу.
Перевага моделі — більша справедливість. Недолік —складність адміністрування. Потрібно чітко визначити, які доходи вважатирентними, як рахувати базу, як уникнути маніпуляцій і чи не створить це новихподаткових спорів, застерігає Богдан Данилишин.
Альтернатива 3. Податковий залік за кредитування
Ще один компромісний варіант — залишити підвищену ставку,але дозволити банкам зменшувати податкове зобов’язання, якщо вони нарощуютькредитування пріоритетних секторів.
Йдеться про оборонно-промисловий комплекс, енергетику, переробнупромисловість, експорт, МСБ, житлове будівництво, інфраструктуру, проєктивідбудови.
Ця модель дозволяє поєднати дві цілі: держава отримуєдодаткові доходи; банки ж мають стимул кредитувати економіку, а не лишекупувати державні папери. Фактично це перетворює податок із каральногоінструменту на інструмент економічної політики.
Альтернатива 4. Оподаткування розподіленого прибутку
Директор податково-юридичного департаменту Deloitte Ukraine ВасильДробот пропонує дивитися на проблему ширше: не просто вилучати прибуток, астимулювати його реінвестування. За такої логіки додатково оподатковувати можнане весь прибуток банку, а той прибуток, який розподіляється на користьвласників. Натомість кошти, спрямовані на докапіталізацію банку абокредитування стратегічних секторів, могли б отримувати пільговий режим.
Це особливо важливо для приватних українських банків, які немають доступу до державної докапіталізації або підтримки материнськихміжнародних груп.
Альтернатива 5. Системне розширення податкової бази
В НБУ наголошують, що точкове збільшення навантаження нанайбільш прозорий сектор економіки не вирішує системної проблеми бюджету. Регуляторвказує на необхідність розширення податкової бази, зокрема через детінізаціюекономіки, що також відповідає логіці меморандумів із міжнародними партнерами.
Цю ж думку підтримують інші учасники ринку: підвищенняподатків для банків є простим адміністративним рішенням, але воно не замінюєреформу митниці, боротьбу зі схемами ухилення від податків, підвищенняефективності податкового адміністрування та зменшеннятіньового сектору.
Отже, виглядає так, що найслабше місце законопроєкту№15262 — не сама ставка 50%, а відсутність тонкого налаштування.
Якщо прибуток банку створений кредитуванням бізнесу,енергетики, експорту чи ОПК, держава має бути зацікавлена, щоб цей прибутокзалишався в системі та працював далі. Якщо ж прибуток створений переважно надержавних інструментах із низьким ризиком, логіка його часткового вилучення добюджету виглядає значно переконливішою.
Тому найкраща модель оподаткування може виглядати так: податокна рентну частину прибутків плюс податкові стимули для кредитуванняпріоритетних секторів.
Чи вартопідвищувати податки для інших секторів
Питання оподаткування банків неминуче породжує іншудискусію: якщо держава може підвищувати податки для прибуткових банків, чиможна зробити те саме з іншими галузями? Теоретично — так. Практично — значноскладніше.
Богдан Данилишин вважає, що підвищене оподаткування іншихсекторів може бути виправданим не за логікою “підвищити податки всімприбутковим”, а за логікою вилучення ренти. Тобто якщо надприбутки виникають незавдяки інноваціям, продуктивності чи інвестиціям, а завдяки дефіциту,адміністративним перевагам, монопольному становищу або державному ресурсу,держава може розглядати спеціальне оподаткування таких доходів.
Потенційно йдеться про окремі сегменти енергетики, видобувнігалузі, природні монополії або імпортно-дистрибуційні бізнеси з високою маржею.
Але є суттєва різниця. Банки — прозорі, регульовані, звітні,їх небагато, а їхню фінансову звітність контролює НБУ. Інші сектори часто маютьзначно складнішу структуру, ширші можливості оптимізації та вищі ризикитінізації. Саме тому оподаткування банків є простішим для адміністрування, тодіяк секторальні податки для інших галузей можуть залишитися радше політичноюриторикою.
Це створює небезпечний стимул для держави: замість того, щобшукати доходи в тіньовій економіці, легше підвищити навантаження на той сектор,який уже повністю видно регулятору і податковій. У короткостроковій перспективіце ефективно. У довгостроковій — це карає прозорість.
Попередній досвід:сектор витримав, але ефект вичерпується
Прихильники 50% податку мають сильний аргумент: банківськасистема вже платила підвищений податок і не зруйнувалася. Більше того, воназалишилася прибутковою. Так, чистий прибуток банків після оподаткування зріс із83,04 млрд грн у 2023 році до 126,53 млрд грн у 2025 році, тобто на 52,4%.Водночас банки за 2023–2025 роки сплатили до бюджету понад 257,7 млрд грнподатку на прибуток: 77,01 млрд грн у 2023 році, 95,9 млрд грн у 2024 році та84,81 млрд грн у 2025 році.
Це справді потужний фіскальний результат. Крім того, секторскоротив накопичені збитки минулих років: із 193,1 млрд грн до 74,71 млрд грн,тобто майже у 2,6 раза.
З погляду державного бюджету попередній досвід був успішним.З погляду системної податкової політики — не все так просто.
У 2023 році ставка 50% подавалася як винятковий одноразовийзахід, пов’язаний із неринковою природою банківських прибутків. Надаліпередбачався перехід на ставку 25%, яка й так вища за стандартні 18% длябільшості підприємств. Але в 2026 році ставку знову підвищили до 50%, а теперпропонується продовжити цю практику на 2027 рік.
Саме повторюваність стає головною проблемою.
Володимир Мудрий називає це простим рішенням із короткимефектом замість стратегічного планування.
Сергій Мамедов нагадує: міжнародний досвід допускає податкина надприбутки як короткий антикризовий інструмент, але їхня головна умова —тимчасовість і зрозумілі правила.
Володимир Пономарьов, перший заступник голови правління UGB,звертає увагу, що реальний економічний ефект треба оцінювати не лише черезпрямі податкові надходження, а й через вплив на капіталізацію банків,кредитування та підтримку відновлення країни. За його оцінкою, додатковийфіскальний ефект може становити близько 40 млрд грн, але фактичний ефект буденижчим через негативний вплив на потенційну вартість продажу державнихУкргазбанку та Sense Bank.
Хто виграє і хтопрограє
Держава
Короткостроково держава виграє. Бюджет може отриматидодаткові 20–35 млрд грн, а за деякими оцінками — до 40 млрд грн валовогоефекту. Це ресурс для оборони, соціальних видатків, енергетики та відновлення.
Але середньостроково держава може програти через меншідивіденди держбанків, нижчу вартість приватизації Укргазбанку та Sense Bank, слабшекредитування економіки, потребу в майбутній докапіталізації окремих держбанків,погіршення інвестиційного сприйняття країни.
Банки
Банки втрачають частину чистого прибутку та внутрішньогоресурсу розвитку. Для державних банків це означає менше гнучкості. Дляіноземних — гірший сигнал щодо передбачуваності правил. Для приватнихукраїнських — менше можливостей нарощувати капітал, цифровізуватися, запускатинові продукти й конкурувати з великими гравцями.
Бізнес
Для бізнесу головний ризик — не сам податок, а можливезвуження кредитування. Якщо банки стануть обережнішими, це означатиме меншікредитні ліміти, дорожче фінансування, жорсткіші вимоги до застави, повільнішумодернізацію, менше інвестицій у виробництво та енергонезалежність.
Громадяни
Для громадян наслідки будуть непрямими. Керівницяаналітичного департаменту Центру економічних досліджень та прогнозування«Фінансовий пульс» Діляра Мустафаєва наголошує: люди можуть не бачити прямогозв’язку між податком на прибуток банку і власними фінансовими можливостями, алецей зв’язок існує. Менший ресурс банків може позначитися на доступностікредитів на житло, енергообладнання, авто, розвиток малого бізнесу абопідтримку сімейних витрат.
Інвестори
Інвестори отримують головний сигнал: податкові правиламожуть змінюватися залежно від бюджетної потреби. Для країни, яка плануєприватизацію держбанків і потребує стратегічного капіталу, це небезпечнийсигнал.
Замість висновків
50% податок на прибуток банків — не просто податковийінструмент. Це дзеркало української воєнної економіки.
З одного боку, держава має об’єктивну потребу в грошах.Війна, оборона, соціальні видатки, енергетика, відновлення, дефіцит бюджету —усе це вимагає ресурсів уже зараз.
З іншого боку, банки є одним із небагатьох секторів, якийзалишається прибутковим, прозорим і добре адміністрованим. Саме тому вонистають природною ціллю для фіскального тиску.
Але тут і виникає головна пастка. Держава починає братибільше не там, де найбільше тіні, а там, де найпростіше адмініструвати. Укороткостроковій перспективі це дає результат. У довгостроковій — створюєпоганий стимул: прозорість карається, а тіньова економіка залишається меншзачепленою.
Банківський сектор не є слабким. Він справді витримав війну,зберіг ліквідність, прибутковість і операційну стійкість. Він уже сплатив сотнімільярдів гривень податків і продовжує фінансувати державу через ОВДП.
Але саме тому з ним треба поводитися не як із “зручноюкасою”, а як із стратегічною інфраструктурою відновлення. Україні потрібні нелише податки. Україніпотрібне кредитування.
Потрібні банки, які мають капітал для фінансуванняенергетики, ОПК, експорту, малого бізнесу, житла, інфраструктури тамодернізації виробництва.
Потрібні інвестори, які вірять, що тимчасові правила справдізалишаються тимчасовими.
Потрібна приватизація державних банків не за зниженою ціною,а на умовах, які дозволять залучити стратегічних власників.
Саме тому найкраща відповідь на законопроєкт №15262 — непросте “так” або “ні”. Найкраща відповідь — складніша конструкція. Підвищенеоподаткування може бути виправданим, якщо воно чітко обмежене в часі, поясненеяк воєнний виняток, не знищує стимули до кредитування, враховує структуруприбутків банків, відокремлює рентні доходи від доходів, створених реальнимкредитуванням, дає податкові заліки або пільги тим банкам, які фінансуютьпріоритетні сектори, супроводжується реформою детінізації, митниці та податковогоадміністрування.
Інакше Україна ризикує отримати 20–35 млрд грн зараз, алевтратити значно більше у вигляді слабшого кредитування, меншої капіталізаціїбанків, нижчої вартості державних активів і гіршого інвестиційного клімату.