У своїй колонці для PSM Олександр Карпов, керівник Асоціації ЄМА та засновник Open API Group, розглядає, що свідчать дані європейських центральних банків щодо наслідків обмеження інтерчейнджу, та які з цих ефектів варто врахувати Україні перед зміною правил.
Фото: chatgpt.com
Польща, Італія, Португалія, Данія, Швеція. П’ять ринків, п’ять різних вихідних умов — і один повторюваний сценарій.
Дискусія про граничні ставки міжбанківської комісії базується на припущеннях: зменшення інтерчейнджу здешевить прийом карток, торговці передадуть економію у вигляді зниження цін, банки знайдуть нові джерела прибутку, а на місці карток “з’являться” недорогі A2A платежі. Кожне з цих припущень можна перевірити — не в теорії, а в юрисдикціях, які вже пройшли цей шлях і залишили по собі дослідження центральних банків.
Мета огляду — не доводити, що регулювання є шкідливим, а показати, що воно робить і чого не робить. Рівні 0,2% і 0,3% при цьому не оскаржуються: вони діють у ЄС і будуть впроваджені в Україні.
Італія: зниження має межу, яка настає раніше за встановлену стелю
Банк Італії тричі вимірював повну вартість прийому картки за однією методикою: у 2009 році торговець платив у середньому 1,07% від обороту, у 2016-му — 0,65%, у 2022-му — 0,57%.
Граничні ставки почали діяти наприкінці 2015 року — тобто близько 84% усього зниження відбулося до того, як стеля стала чинною. Далі крива майже вирівнялася: за шість років — ще 0,08 відсоткового пункту.
Що сприяло зниженню ціни протягом цих років до введення стелі? Дешевшала технологія: термінал, який у 2010 році був окремим пристроєм з власним модемом, у 2020-му став застосунком у планшеті або інтегрованим касовим апаратом. Зростали обсяги: та сама процесингова інфраструктура обробляла вдвічі більше операцій, отже, кожна операція ставала дешевшою. З’являлися нові еквайри з іншою структурою витрат і відбирали клієнтів у старих.
Отже, вартість прийому здешевлює насамперед ринок, а не адміністративне рішення — і це вимірювана величина, а не риторика.
Друге, що дає італійська статистика, — розмір передачі зниження IR до MDR. Дослідження Банку Італії за панеллю банків за 2009–2017 роки оцінює його приблизно в 17%. Розглянемо детальніше: уявіть, що комісія інтерчендж, яку банк торговця сплачує банку-емітенту, зменшилася на гривню. Скільки з неї фактично побачить сам торговець у рахунку за еквайринг? Близько 17 копійок. Решта 83 копійки залишаються в маржі банку-еквайра.
І третє — причина вирівнювання кривої. У вартості прийому існує мінімальний рівень. Плата торговця складається з трьох компонентів: комісія емітенту, комісія платіжної системи та маржа еквайра. Регулювання впливає лише на першу складову — а під двома іншими лежать собівартість терміналу, зв’язку, антифрод-заходів та розрахунків.
Висновок для української дискусії конкретний: теза «знизимо ставку — подешевшає прийом» справджується частково і ненадовго. З кожної зекономленої гривні до торговця доходить менш ніж чверть. А коли інтерчейндж вже знижений до 0,2%, знижувати далі просто нічого — у платі торговця залишаються дві інші складові, на які регулятор взагалі не впливає.
Португалія: ефект “водяного матраца” в бухгалтерії центрального банку
Португалія — найбільш документований випадок у всій вибірці: Банк Португалії регулярно публікує дослідження вартості роздрібних платіжних інструментів та звіти про платіжні системи. Це рідкісна ситуація, коли ефект видно не в оцінках зацікавлених сторін, а в офіційній статистиці регулятора.
Передача зниження до торговця становить 20–25%, що співмірно з показниками Італії.
Цікавіше, куди пішла решта: у структурі доходів банків від роздрібних послуг зафіксовано зростання плати за пакети обслуговування рахунків на 85,8%. Це ефект “водяного матраца” в чистому вигляді — натиснули в одному місці, виникла зміна в іншому. І це не гіпотеза, а рядок у звітності центрального банку.
Третій сюжет — найважливіший, оскільки стосується головної надії української дискусії: що на місці дорожчої для самого власника картки з’явиться дешевий платіж з рахунку на рахунок (A2A).
Португалія має національну платіжну інфраструктуру з 1985 року і мобільну надбудову MB WAY з 2015-го. Це не маргінальний сервіс: близько 45% онлайн-транзакцій країни, понад 400 млн операцій на рік. Здавалося б, ось вона — та сама альтернатива картці, яка виросла сама.
Однак виявилося, що це була не альтернатива. У лютому 2026 року член правління Банку Португалії з платіжного напрямку пояснив зміну прямо: сьогодні переказ через застосунок MB WAY дійсно налаштований як миттєвий A2A переказ, а не як переказ на базі картки; для користувача це те саме, але сталася технічна зміна шляху проходження операції. Іншими словами, десять років те, що виглядало як заміна картці, рухалося за картковими механізмами.
Справжній перелом стався у 2025 році, і його причина не має жодного відношення до інтерчейнджу. З 9 січня 2025 року набув чинності європейський регламент про миттєві платежі, який зобов’язав банки приймати миттєві перекази і заборонив стягувати за них більше, ніж за звичайні. Результат за рік: обсяг миттєвих переказів зріс на 1624% у кількості та на 398% у вартості. Частка миттєвих серед усіх переказів піднялася з 25% до 80%.
Банк Португалії називає дві причини цього стрибка: набуття чинності регламентом і міграція операцій, які раніше виконувалися картками, на A2A. Друге варто запам’ятати: частина “зростання A2A” — це не нові платежі, а перекласифікація старих. Будь-які вражаючі цифри зростання A2A в європейській статистиці слід читати з цим застереженням.
І контрольний факт. Навіть після 17-кратного стрибка картки залишилися: карткові операції — це 85,2% усіх операцій у португальській статистиці платежів. У перерахунку на мешканця за 2025 рік — 412 карткових оплат проти 30 миттєвих переказів.
Висновок звідси прямий і незручний для найпопулярнішого аргументу: зниження інтерчейнджу не активує альтернативу картці. І навіть після цього, картка залишається основним інструментом із великим запасом (у 10 разів).
І деталь для тих, хто вважає безготівковість автоматичним наслідком регулювання: за річним звітом Банку Португалії, 54% усіх платежів у країні у 2024 році були готівковими.
Польща: те, що у нас цитують, працювало у зворотному порядку
Польський BLIK — найпопулярніший аргумент прихильників швидкого зниження: знизьте інтерчейндж, і банки побудують альтернативу. Хронологія свідчить про протилежне.
Спочатку були прибутки. До 2011 року польський картковий бізнес працював у режимі високої прибутковості — саме ці кошти профінансували створення BLIK у 2013–2015 роках, спільного підприємства шести найбільших банків. Потім була поетапність: Польща знижувала інтерчейндж власним трирічним планом у 2011–2014 роках і лише після цього вийшла на європейські рівні. І лише потім — результат: сьогодні BLIK обробляє понад 180 млн операцій на місяць.
Послідовність була такою: прибуток → інвестиція → поетапне зниження → альтернатива. В українській дискусії її регулярно перевертають — але побудувати платіжну систему національного масштабу коштом прибутку, якого немає, неможливо.
Є ще одна деталь, про яку майже не згадують: BLIK не є безкоштовним для торговця — у нього нормальна комерційна тарифікація, і в різних каналах та від різних НПП він поводиться по-різному. В онлайн-сегменті він домінує — близько 70% електронної комерції: там він і народився, а генерувати код у застосунку зручніше, ніж вводити реквізити картки. У наземному еквайрингу BLIK досі відстає: безконтактна оплата в застосунку з’явилася значно пізніше (до речі, рухається за картковими механізмами) і конкурує на касі зі звичною NFC-карткою та гаманцями Google та Apple. Перемогти сформовану звичку там, де людина стоїть у черзі й не хоче розблоковувати застосунок, складніше, ніж на сайті.
Про різницю в тарифах. Наприклад, ING Bank Śląski оголошував 0,59% плюс 10 грошів за карткову операцію і 0,22% — за BLIK. Різниця не в добрій волі банку, а в собівартості: у картковій операції всередині є інтерчейндж емітенту і комісія міжнародної платіжної системи, у BLIK — лише плата національному оператору. Двох найдорожчих компонентів немає.
Різниця між банком-еквайром та небанківським провайдером еквайрингу — це різниця клієнтських сегментів. Банк обслуговує власного бізнес-клієнта, у якого є ще й рахунок, кредит, зарплатний проєкт, тому еквайринг може бути тоншим за маржею. Небанківський провайдер працює з онлайн-торгівлею та малими продавцями, часто без інших доходів від клієнта, і бере ризик спірних операцій — звідси тариф приблизно 0,95–1,59%.
І про мінімальну комісію. Окрім відсотка, майже скрізь є фіксована плата за операцію — від кількох грошів у банку до 0,30 злотого в онлайн-провайдера. На великому чеку вона непомітна, а на чеку в 20 злотих це вже півтора відсотка зверху. Плюс оренда терміналу близько 40 злотих на місяць.
Звідси точний висновок: альтернатива є дешевшою там, де в її собівартості немає інтерчейнджу та міжнародної схеми, — але безкоштовною вона не є, і ніколи не буде. А можливість тримати низьку ставку існує тому, що банк уже має інфраструктуру, клієнтську базу і застосунок, побудовані на прибутках від карткового бізнесу попередніх років.
Цікаве по темі: Які фінансові звички та інструменти втратять актуальність до 2030 року
Данія: що відбувається з національною системою, тарифи якої регулюються
Данський випадок — найважливіше застереження, і він майже не звучить в українській дискусії.
Кілька слів про Dankort, бо без цього кейс не буде зрозумілим. Це національна дебетова картка, запущена данськими банками у 1983 році — перша у світі спільна національна електронна дебетова схема. Вона працює на власних внутрішніх каналах і взагалі не має інтерчейнджу: емітент нічого не отримує з операції, а витрати системи покриває регульована плата торговця. Картку видають ко-бейджованою з міжнародною системою, щоб нею можна було платити за кордоном.
Сценарій, під який її проєктували, — фізична картка у фізичному терміналі з PIN-кодом; там вона десятиліттями була поза конкуренцією. Безконтактну версію запустили лише у 2015 році.
Ось що сталося з її часткою: у 2017 році близько 75% платежів у магазинах, у 2024-му — близько 39%. Механізм зрозумілий, щойно подивитися, куди перемістилися платежі. Данці масово перейшли на мобільні гаманці — близько половини онлайн-оплат йдуть через них, — а платіж у телефоні рухається переважно міжнародними каналами, не національними. Тобто Dankort програв не іншій картці, а зміні каналу — і не встиг за нею, бо модель з нульовим інтерчейнджем і регульованим тарифом не залишала бюджету на швидке освоєння нових платіжних сценаріїв.
Паралельно в країні виросла мобільна платіжна система, побудована як надбудова над банківськими рахунками, якою користується близько трьох чвертей населення. Для торговця вона дешевша за картку. Але з’явилася вона не завдяки регулюванню тарифів національної схеми, а після того, як стало зрозуміло, що регульована система відстає від ринку.
Данський парламент у 2025 році обговорював долю системи: питання вже не про розвиток, а про те, чи підтримувати її далі.
Урок для країни, яка одночасно розмірковує про зниження інтерчейнджу і про розвиток власної платіжної інфраструктури, досить прямий: регульований тариф — це не тільки нижча ціна, це ще й нижча спроможність інвестувати. Ці дві речі не можна “замовити” окремо.
Швеція: Swish є, а миттєвих платежів для бізнесу немає
У Швеції є Swish — найуспішніша в Європі мобільна система переказів з рахунку на рахунок, якою користується практично все доросле населення і яка давно вийшла за межі P2P в онлайн-торгівлю. На перший погляд, це доказ протилежного: ринок з низькими комісіями і з чудовою альтернативою картці.
Але Swish побудували і профінансували самі банки — як і польський BLIK. Це не результат тиску на прибутковість карток, а спільна інвестиція гравців, у яких на момент запуску були кошти. І для торговця Swish не безкоштовний: там своя тарифікація з платою за операцію та абонплатою.
А тепер — чому Швеція все одно опинилася в огляді. За межами Swish миттєвих платежів у країні фактично немає. Інфраструктура є: центральний банк запустив систему розрахунків у режимі реального часу в листопаді 2024 року на європейській платформі, але станом на початок 2026-го регулярно надсилають через неї платежі лише два невеликі банки. Формулювання Ріксбанку пряме: шведські банки давно могли запропонувати більше сервісів миттєвих платежів на базі шведської та європейської інфраструктури, але фактично жоден цього не зробив.
Найболючіше це б’є по бізнесу: 56% підприємств вважають важливим, щоб гроші надходили одразу, але зробити миттєвий платіж одне одному компанії в Швеції не можуть. Swish створювався під роздрібний сценарій, міжкорпоративного аналога ніхто не побудував. Регулятор дав банкам термін до березня 2027 року: почати надавати такі послуги або показати план — інакше запровадять законодавство.
Складіть це з португальським кейсом — закономірність та сама: альтернатива з’являється там, де хтось у неї вклався або де є прямий мандат. Де немає ні того, ні іншого, вона не виникає сама — навіть там, де є всі умови: сформована звичка до мобільних платежів, готова інфраструктура і десятиліття низьких комісій.
Висновок неприємний для найпопулярнішого аргументу української дискусії: альтернатива картці не виникає від того, що картку зробили менш прибутковою. Вона виникає, коли є кошти для будівництва або коли з’являється зобов’язання та дедлайни для побудови. Зниження інтерчейнджу не дає ні першого, ні другого.
Угорщина: чому малий торговець виграє найменше
Угорське дослідження 2022 року, підготовлене фахівцями центрального банку, показує передачу зниження до торговця близько 22% — знову той самий діапазон, що в Італії та Португалії. Але автори додають зріз, якого немає в інших роботах: розподіл вигоди між великими та малими торговцями.
Після запровадження стелі інтерченджу малі торговці платили за прийом карток помітно більше, ніж великі мережі. Розрив не зник — він зберігся. Більше того, автори фіксують зростання регіональної нерівності: різниця у вартості прийому між столицею та регіонами після реформи збільшилася.
Механізм структурний, а не зловмисний. Велика мережа має переговорну силу; вона домагається, щоб зниження інтерчейнджу відобразилося в її договорі з еквайром. Малий торговець працює за пакетним тарифом, який еквайр не зобов’язаний переглядати щоразу, коли змінюється одна зі складових. І там, де відсоток все ж знижується, його місце частково займає фіксована частина — плата за операцію та оренда терміналу, які нараховуються незалежно від обороту. Для мережі з мільйонними оборотами вони непомітні; для кав’ярні можуть перекрити всю економію на відсотках.
Хорватія, яка отримала дворічний перехідний період у процесі вступу до ЄС, демонструє ту саму картину з іншого боку: після запровадження стелі частина еквайрів компенсувала зниження саме фіксованими місячними платами.
Це найпростіший тест на щирість аргументу «реформа для малого бізнесу». Якщо адресат справді малий торговець, то першою нормою має бути не стеля, а обов’язок еквайра показувати структуру тарифу — щоб кав’ярня взагалі могла побачити, за що платить, і порівняти пропозиції.
Читайте популярне: Відкритий банкінг, миттєві платежі та євроінтеграція фінтеху України — інтерв’ю з Олексієм Шабаном
Німеччина: те саме зниження, зроблене іншим інструментом
Німеччина стоїть у цьому ряду окремо, бо демонструє альтернативу адміністративній стелі — і демонструє її на найбільшому ринку Європи.
Німецький роздрібний платіж десятиліттями тримався на власній національній дебетовій схемі girocard: картка, прив’язана до рахунку, розрахунки внутрішніми каналами, домінування в торговій точці. Комісія в ній визначалася не законом, а багатосторонньою угодою учасників ринку — і саме це стало предметом провадження Федерального антимонопольного відомства у 2013–2015 роках. Результатом стала відмова від єдиної узгодженої ставки на користь індивідуально домовлених комісій.
Ключове для нашої дискусії: це відбулося до того, як стеля Регламенту стала обов’язковою. Зниження принесло не цінове регулювання, а конкурентне право. Інструмент інший, результат той самий.
З цього випливають дві речі, і друга неприємніша за першу.
Перша. Адміністративна стеля — не єдиний і не обов’язково найшвидший спосіб знизити вартість прийому. Антимонопольне провадження, вимоги прозорості, тиск на багатосторонні домовленості працюють теж — і працюють без побічних ефектів, притаманних ціновому втручанню, бо не забирають дохід у системи адміністративним рішенням, а прибирають домовленість, яка блокувала конкуренцію.
Друга. Німеччина водночас — країна, де найочевидніше видно, що відбувається зі споживчою частиною рахунку. До середини 2010-х безкоштовний поточний рахунок був у Німеччині нормою і предметом реклами. Сьогодні місячна плата за нього — стандарт; Deutsche Bank підняв базовий рахунок до €6,90 на місяць.
Тут потрібна чесність, якої зазвичай бракує обом сторонам дискусії: приписувати це зростання виключно змінам у міжбанківській комісії неправильно. Той самий період — це епоха від’ємних ставок ЄЦБ, яка вибила з-під банків процентну маржу, плюс скорочення відділень і витрати на цифровізацію. Причин було кілька.
Але напрямок однаковий у всіх юрисдикціях огляду, незалежно від набору причин: коли доходна база емісійної частини карткового бізнесу скорочується, використання рахунку дорожчає для користувача банківських послуг. І механізму, який би цьому завадив, у жодній із розглянутих країн застосовано не було.
Український кон
Одна річ відрізняє Україну від усіх п’яти країн: вони заходили в реформу з уже побудованою інфраструктурою, і регулювання перерозподіляло дохід всередині зрілої системи. Український ринок все ще будується — і фінансує це доходами емітентів, де інтерчейндж є ключовою статтею.
За даними Національного банку за перший квартал 2026 року, в країні 61,4 млн активних платіжних карток, а 96 зі 100 операцій за картками — безготівкові. Щодо цього показника одразу застереження, бо його регулярно тлумачать ширше, ніж він є: 96% рахуються від усіх карткових операцій, решту чотири становлять зняття готівки. Це не частка безготівкових у всіх платежах країни — готівка поза картковою системою в знаменнику не враховується, тому напряму порівнювати цифру з португальськими 54% не можна. Показник говорить інше: всередині карткового обороту українці майже перестали знімати готівку.
Питання до українського сценарію просте: якщо данську модель — регульований тариф і обмежений бюджет на розвиток — застосувати до ринку, який ще будує інфраструктуру, ще й в умовах війни, то на що розраховують ті, хто прискорено намагаються проштовхнути зміни до Закону?
Які висновки?
П’ять ринків, різні вихідні умови, різні регулятори — і повторювані механізми. Перший вже названо: до торговця доходить 17–25 копійок із зекономленої гривні, і цей діапазон Італія, Португалія та Угорщина надають незалежно одна від одної, різними методами. Решта — ще нижче, як відповіді на запитання дискусії.
Чи справді стеля інтерченджу здешевлює прийом? Здешевлює, але тут легко переплутати причину зі наслідком. В Італії плата торговця падала весь час — і до появи стелі, і після. Проблема в тому, що 84% усього падіння сталося ще до того, як обмеження почало діяти: ціна йшла вниз сама, завдяки технологіям, обсягам і конкуренції, а стеля з’явилася в момент, коли процес вже тривав, — і частину чужих заслуг записали на неї. Практичний наслідок: якщо мета — дешевше прийом, а не нижча ставка, інструменти, що підтримують конкуренцію та прозорість, дають більший ефект.
Куди дівається різниця? Вона не зникає — вона змінює платника: банк втрачає дохід на одному продукті й компенсує його на іншому. У португальських даних це видно буквально рядком — плата за пакети обслуговування рахунків зросла на 85,8%. Торговець став платити трохи менше, власник рахунку — значно більше. Практичний наслідок: рахувати треба не лише економію торговців, а й зміну витрат десятків мільйонів людей із 61,4 мільйоном активних карток. Якщо перше менше за друге, реформа не здешевила платежі, а переклала витрати на громадян.
Чи з’явиться натомість дешева A2A альтернатива картці? Не від зниження комісії. Португалія десять років мала популярний мобільний сервіс, який насправді рухався картковими механізмами, і перейшла на A2A лише після мандату на миттєві платежі — і навіть після 17-кратного зростання картки залишаються основою 85% операцій. Швеція має Swish, але міжбізнесових миттєвих платежів не отримала взагалі. І Swish, і BLIK банки побудували коштом прибутків від карткового бізнесу, зароблених до зниження. Практичний наслідок: альтернативу створює ресурс для інвестицій або прямий мандат — і жодне з цих двох не з’являється від того, що Закон знизив ставку інтерчейнджу.
І найчастіше питання: чи допоможе це малому бізнесу? Найменше саме йому: угорські дані фіксують, що розрив між великими мережами і малим бізнесом після реформи зберігся, а регіональна нерівність зросла. Практичний наслідок: якщо адресат реформи — малий торговець, починати треба з обов’язку показати йому структуру тарифу, а не з обмеження однієї з трьох її складових.
І ще одне, що випливає з данського кейсу: рішення про ставку — це водночас рішення про темп розвитку власної платіжної інфраструктури, оскільки обмежений тариф означає обмежений бюджет. Ці дві речі не можна замовити окремо.
Жоден із цих висновків не означає, що ставки 0,2% і 0,3% є помилковими як кінцева точка: вони діють у ЄС і стануть частиною українського законодавства з набуттям членства. Вони означають інше — наслідки цього рішення передбачувані, бо повторювані. Це не прогнози зацікавленої сторони, а те, що вже сталося, а в описаних у статті шести юрисдикціях — і задокументовано їхніми ж центральними банками та іншими регуляторами.
Країна, яка ухвалює рішення про регулювання інтерчейнджу останньою, має єдину справжню перевагу: вона заздалегідь знає, чим воно закінчиться. Скористатися цим знанням можна лише одним способом — спланувати послідовність так, щоб задокументовані наслідки настали керовано.
Що з цього випливає практично. Прозорість структури тарифу можна і потрібно запроваджувати негайно: вона не має жодного задокументованого побічного ефекту в жодній із розглянутих країн, і саме її найбільше бракує малому торговцю. Мандат на миттєві платежі сприяє появі альтернативи картці незалежно від рівня комісії — португальські та шведські дані показують це з двох різних боків. А сама стеля інтерченджу, як показує італійський досвід, дає найменший внесок у зниження вартості прийому і найбільший — у перерозподіл всередині системи.
Це не аргумент проти реформи, а аргумент за те, щоб проводити її в порядку та в терміни, які дають результат.
Джерела:
- Banca d’Italia, Occasional Paper No. 434 (Ardizzi, Savini Zangrandi, 2018);
- Banca d’Italia, Occasional Paper No. 628;
- Banco de Portugal, Relatório dos Sistemas de Pagamentos;
- Danmarks Nationalbank, аналіз платіжної системи;
- Sveriges Riksbank, Payments Report;
- Regulation (EU) 2015/751;
- Regulation (EU) 2024/886 (Instant Payments);
- Bundeskartellamt, рішення щодо міжбанківських комісій (2013–2015);
- Sveriges Riksbank, Payments Report 2026;
- Banco de Portugal, Relatório dos Sistemas de Pagamentos 2025;
- Banco de Portugal, Instant transfers.